Життя в окупації: як город та консервація стали порятунком для херсонки Наталі

Херсонка Наталя до війни мала досить насичене життя: турботи про родину (готування, прання, прибирання), цікава робота у сфері туризму, екскурсії та активна громадська діяльність. Син закінчував навчання в університеті, а чоловік збирався на заробітки за кордон. Загалом у родині були великі плани на весну, літо та осінь цього року. Однак усе змінилося в одну мить… Життя в окупації, дефіцит продуктів, нестача коштів, відсутність зв’язку, сидіння вдома у чотирьох стінах, а також постійний страх і напруга. Аби не піддатися загальному стресу, жінка згадала про свої давно забуті навички і вперше за 10 років виростила власний невеличкий врожай. Нині не приховує, що це заняття стало не просто способом емоційного розвантаження, а й гарною підготовкою до майбутніх холодів. Адже полишати рідне місто пані Наталя не збирається.

Зазначимо, що в рамках безпеки ми не будемо називати прізвище нашої героїни.

Пані Наталя розповідає, що напередодні війни був гарний теплий день. Тому разом з чоловіком вирішили з’їздити на природу. Світлини того відпочинку стали останніми моментами мирного життя. Бо наступного ранку замість будильнику на роботу родина прокинулася від незрозумілих вибухів. І це був не грім…

"Моя істерика була тихою – замість однієї ложечки з гіркою, я клала і клала у турку каву і помішувала все це у холодній воді. Поки не підійшов син: «Мамо, що ти робиш?», далі – чоловік. Ми обнялися і я заплакала, – згадує пані Наталя. – Вони заспокоювали мене і казали, що все буде добре. Потім вони почали розподіляти між собою справи, які необхідно було вирішити першочергово. Я ж в цей час була просто розгублена і мала тільки одне питання: звідки вибухи в області та біля мосту? Адже напередодні в регіоні були навчання і все наче було готово до зустрічі з ворогом»

Жінка додає: сподівалася, що все скоро закінчиться без особливих руйнувань та втрат. Однак усе склалося не як гадалося.

"Стріляли багато: і вдень, і вночі. Антонівський міст, моя улюблена дорога до моря, раптово став військовим об’єктом. Ворожий літак робить коло і ти бачиш, як горить заправка, де полюбляла пити каву з чоловіком. З соціальних мереж дізнаєшся про вбитих та поранених містян. Син нагадує про тривожну валізу, а сусіди розмірковують про бомбосховища. І найстрашніше в цьому було те, що ніхто не знав реальної інформації», – ділиться херсонка.

Наша героїня не приховує: про виїзд з Херсонщини думала, навіть має куди та до кого їхати. Проте після смерті старшої сестри Наталя стала мамою для її сина, який є інвалідом першої групи. Пояснює, племіннику складно висидіти у машині і дві години. Евакуаційний шлях же займає набагато більше часу, рахунок йде на дні. Тому родина вирішила залишитися у місті.

"Я не можу не сказати про це… Я дуже вдячна всім, хто писав і пише зараз «Як ви?», хто питав і питає «Чим допомогти?». Зрозумійте, в Херсоні наразі своє життя, де діляться продуктами, займають черги до банкоматів, а рідні та друзі висилають гроші просто так, за власним бажанням. А ти спочатку стидаєшся казати, що нині трохи скрутно із продуктами та грошима, чи приймати цю підтримку, бо знаєш: комусь в цей час ще гірше… Але потім розумієш, що це такий прояв турботи та любові до тебе – і на душі стає тепло. А далі все відбувається майже як у фільмі «Заплатити іншому», коли тобі допомагають, а ти допомагаєш іншим. Це працює як доміно. Я дуже багато можу розповісти про допомогу простих херсонців один одному, але мабуть зроблю це трохи пізніше. Зараз це не на часі», – наголошує пані Наталя.

Наталя людина творча, тому вільний час завжди сприймає як завдання робити щось нове. Навіть сидіння вдома під час декрету перетворила у пошук кулінарних відкриттів. Зокрема, саме тоді в їх сім’ї «народився» один з перших рецептів власних салатів.

"Це три салати в одному рецепті. Перший, це коли відварюєш стакан рису, змішуєш з гострою морквою «по-корейські» та даєш постояти в холодильнику дві години. Другий – до цих інгредієнтів додаєш нарізаний помідор, смак салату змінюється. І третій, новорічний, із черевцями лосося», – розповідає херсонка.

Та війна змусила пані Наталю зануритися у гастрономічний світ ще більше. За шість місяців окупації жінка навчилася поєднувати різні крупи у стравах, вивчила їх корисні властивості та вміє замінювати одні інгредієнти іншими. Зазначає, таким чином не просто відволікалася від подій довкола, а ще й намагалася хоч якось урізноманітнити меню для домочадців.

Про це говорить так: «Я відкрила для себе рецепти так званого правильного харчування, а також вегетаріанської кухні. Бо в перші місяці війни було скрутно з продуктами. Наприклад, турки готують суп з сочевицею та булгуром в одній пропорції, з сушеними овочами. В мене останнього не було, тому я замінила їх на тушковану цибулю з морквою. Вийшло смачно. Однак я пішла далі та змішала по пів стакану гороху та пшеничної крупи. Сюди додала картоплю та овочі на свій смак».

Крім того херсонка навчилася робити з пшеничної крупи котлети, а з кукурудзяної – крем-суп і млинці. Згадала жінка і про традиційні колись в їх родини рецепти, до приготування яких усе не доходили руки. А саме борщ з кількою у томаті та бануш, в який замість дефіцитного сиру додала звичайний із зеленню.

Коли ж до окупованого Херсона нарешті прийшло весняне тепло – херсонка згадала про дві сотки палісаднику біля будинку. Наголошує, цей маленький клаптик земля став для неї новою точкою релаксації та психологічного розвантаження.

"Город завжди був маленький, але мама вирощувала на ньому все: від полуниці до картоплі. В мене ж часу аби поратися у землі зовсім не було, після того як з’явилася робота, пов’язана з численними поїздками. Тому всі овочі та фрукти куплялися на ринку й відправлялися до сестри, яка готувала припаси на зиму: заморожувала, закатувала, сушила, квасила тощо, – ділиться пані Наталя. – Я от зараз думаю, що ми просто жили як європейці. Заробляли і дозволяли собі купувати те, що хотіли, ту ж саму консервацію».

На той час на городі вже росли смородина, чайна троянда, виноград, вічно зелена цибуля декількох сортів та петрушка з окропом, які сіялися самі по собі кожного року. Доповнити все це Наталя планувала квітами, однак похід на ринок за насінням змінив ці плани.

"Я просто побачила розсаду помідорів і вирішила спробувати. Ви б бачили, з яким задоволенням я взялася за лопату. Ну а далі, як кажуть, понеслося: огірки, салатний перець тощо. Правда, насадила забагато і досить густо. Однак турбота та копітка праця дали свій результат. Отак вперше за 10 років я виростила та зібрала власний врожай», – пояснює наша героїня.

Пані Наталя додає, на той момент робота на городі була їй необхідна саме для емоційного розвантаження. Адже час на читання новин, спілкування про події з сусідами та хвилювання за вибухи над головою – витрачався на прополку і полив рослин. Крім того завдяки роботі на землі, за словами жінки, ставало якось легше та світліше на душі.

Та як виявилося, старання Наталі на городі, крім моральної складової, мали ще й практичне значення. Адже вирощені фрукти та овочі херсонка почала консервувати. Тим самим роблячи запаси на зиму.

"Консервація почалася з трояндового варення. Я знайшла стареньку книжечку з порадами «на кожен день», де в кінці порожні сторінки. І там були написані маминою рукою рецепти, серед них був і цей. До речі, варення з чайної троянди – то природний антисептик. Тому вирішила зготувати собі й подруг нагородила пелюстками. А потім друзі з Олешок привезли корнішонів і я зробила закрутки. Далі пригостили абрикосами – знову варення. Смородина, вишня – так само. Та коли пішли свої помідори – почалася, як- то кажуть, «жара». Тепер через день збираю і консервую», – зазначає наша героїня.

У планах херсонки обов’язково закрити баклажани, кабачки, перець та помідори за універсальним рецептом від мами. Особливість його в тому, що він не потребує стерилізації. Тож пані Наталя із задоволенням розповідає його і нам: «На 5 кг овочів стакан соняшникової олії, пів літра кип’яченої води, стакан цукру, 2 столових ложки солі. Варити овочі в цьому маринаді 30 хвилин. Додати декілька горошин чорного перцю, за бажанням гострий перець, кріп та петрушку. Далі стакан начищеного часнику пропустити крізь часничницю змішати з стаканом оцту та розкласти по банкам. Готову консервацію перевернути кришками донизу, укутати ковдрою та зачекати поки охолоне».

Відмітимо, що рецептами власної консервації Наталя активно ділиться на своїй сторінці в соціальній мережі. Має надію, що це стане у нагоді комусь, хто так само, як і вона, відкрив для себе нову кулінарну сторінку. Бо й сама шукає на просторах Інтернету смачні, цікаві та прості способи заготівлі припасів.

"Хочу заготовити ще помідори в’ялені. Я їх дуже люблю, але купували тільки на свята, бо дорого. Зараз ціну на них взагалі складно уявити. Тож спробую, може вийде! – наголошує пані Наталя. – Додам, що для моєї родини все це наразі «чим би дитина не бавилася, аби не плакала», в очах друзів же я героїня. Вже обіцяне в Хмельницький та Олешки трояндове варення, а також баночки з полуницею, помідорчиками, огірками чекають господарів. Ну а я просто радію, що в такий нелегкий час знайшла заняття по душі, та ще таке корисне».

Наприкінці розмови наша героїня зазначає, що перебуваючи в окупації, їх родина почала жити під девізом – «Життя одне, воно не повториться. І це, власне, все що необхідно знати». Тож відтепер в їх сім’ї не має висловів «Не чіпай, це на зиму!». Якщо хоче син варення, то він не питаючи відкриває та їсть. Про це Наталя говорить так:

"Жити треба тут і зараз, використовуючи зайвий час на користь собі чи рідним. Зокрема, займіться здоров’ям: робіть зарядку, пийте трав’яні чаї, читайте книжки. Або знайдіть час для друзів, наприклад, я зі своїми зустрічаюсь он-лайн чи десь у кафе. Головне пам’ятати: коли тобі добре – добре твоїй родині, добре в родині – добре країні, в якій ти живеш. Лише з таким настроєм моя родина і чекає Перемогу в рідному Херсоні!»