«В Одесі мої родичі, тому вирішили приїхати саме сюди. Бізнес втратила, бо він лишився в окупованому Херсоні, тому вимушена була шукати роботу на новому місці. Мені 53 роки, і знайти щось складно. Якось натрапила в інтернеті на інформацію про соціальне підприємство. Вирішила спробувати шити, адже я людина завзята і вірю, що все зможу. А ці складнощі зроблять мене сильнішою», – розповіла херсонка Римма виданню «Херсон плюс».
Доки одні жаліються на тяжке життя, інші беруть справу у свої руки і починають на новому місці все з чистого аркуша. Херсонка Римма до 24 лютого жила в рідному місті, мала власний бізнес, щасливу родину та домівку. Сьогодні вона – переселенка в Одесі, а розрадою для неї стала звичайна швейна машинка й команда соціального підприємства Petalenca. За кілька тижнів практики херсонка вже робить успіхи, і це попри те, що до лютого голку в руках тримала лише зрідка, а про роботу швейної машинки мала лише уявлення.
«Я раніше взагалі не шила, а зараз вже можу постільну білизну пошити. Це все завдяки професійній наставниці та команді дівчат, які підтримують мене й допомагають у разі, якщо щось не виходить. Приблизно за день-два мій комплект вже на фініші й готовий до продажу. Замовлень небагато, але ми працюємо. Бо інколи замовляють у дитячі садочки, приватні орендні будинки. А туди треба одразу багато комплектів», – додає жінка.
На підтримку жінок
Через повномасштабне вторгнення з такими проблемами, як у пані Римми, зіштовхнулося чимало жінок. На допомогу їм приходять соціальні підприємства, де вони можуть опанувати нову справу. Зокрема, Одеське соціальне підприємство Petalenca відкриває для херсонок світ шиття, моделювання та створення власного продукту за допомогою голки та швейної машинки.
«Жінки потребують інтеграції до професійного та соціального середовища й покращення матеріального стану. Проект безкоштовно дає можливість жінкам навчитися дуже актуальній в усі часи швейній справі, щоб мати можливість заробляти та годувати своїх дітей. Також будуть проводиться заходи з допомоги працевлаштування після навчання. Взагалі під час навчання дівчата мають можливість поспілкуватися одна з одною, і це їм теж допоможе інтегруватися в середовище легше», - каже адміністраторка проєкту Альона Світлична.
Зараз у колективі навчається та працює 30 жінок, шестеро з яких – переселенки з Херсонщини. Попри те, що більшість ніколи в житті не мали справи зі створенням виробів із тканини, уже роблять успіхи. Постільна білизна, українські прапори, спальники – асортимент, що пропонують дівчата покупцям, поступово збільшується.
«Якісна тканина, приємна ціна та вкладена краплинка турботи і любові – головні переваги продукції. Кожен комплект білизни вкладається в екосумку з малюночком. Також влітку малювали на футболках. Наші роботи зараз є по всьому світу. Та ми намагаємося навчити дівчат не лише створювати певний продукт, а й повірити в себе, адже міжнародна допомога не буде існувати завжди. Потрібно самостійно заробляти гроші. Є класне прислів’я: хочеш нагодувати людину – дай їй вудочку, замість риби. От Petalenca – це і є вудочка. І переселенки з цим гарно справляються», – розповідає маркетологиня проєкту Юлія Гладка.
Шиття як спосіб реабілітації та заробітку
Разом із п’ятьма херсонками пліч-о-пліч працює і пані Олена. До повномасштабного вторгнення жінка проживала в Олешках, що поблизу Херсона. 24 лютого знаходилася вдома зі своїми рідними, тож той страшний день пам’ятає як сьогодні.
«Війна – це страх, а жити в окупації – дуже важко. Мені боляче дивитися, як палають наші Олешківські ліси, як доноситься дим із Кінбурнської коси. У нас є все: море, ліс, степ, каньйон, виноробство, навіть своя пустеля. Тільки жити й радіти, що ми й робили до приходу окупантів. Найбільше в моїй пам’яті закарбувалося 8 Березня. Ми тоді не святкували, а вийшли на проукраїнський мітинг у рідних Олешках. Я йшла й не стримувала сльози, коли почула «Ой у лузі червона калина…», – розповідає пані Олена.
На відміну від інших жінок, переселенка з Олешок уже має досвід у пошитті, тож наразі згадує забуті навички і вже поступово створює нові продукти власноруч. Зі слів пані Олени, з такою підтримкою колег все виходить:
«Я колись добре шила, але потім змінила діяльність. Зараз все згадую знов. Обрала саме цю професію, бо важко десь влаштуватися. Я ще емоційно та психологічно вразлива. А тут підтримка колективу та керівництва. Відчуваю, як мене ця робота окриляє. Зараз шию постільну білизну, але планую опанувати й інші техніки. Замовлень небагато, але є цікаві, індивідуальні. Наприклад, нещодавно шили наволочки з рюшами. А ще цікаві поєднання кольорів у комплекті. Наша фішка – створити так, як хочеться клієнту. Ось те, що клієнт придумав собі в голові – перетворити в реальність. І головне – у магазині такого не купити».
Жінки запевняють: соціальне підприємство – гарний старт для опанування нової професії, поновлення забутих навичок. Та на цьому вони зупинятися не збираються. Уже є план розширення асортименту, а в подальшому можливе й відкриття власної справи. Адже той, хто робить якісно та гарно, завжди знайде свого клієнта.
Тэги: