«Наче Пентагон захоплювали». Як російська армія проводила окупацію херсонських сіл

«ВІЙНА ДО КОЖНОГО ПОСТУКАЛА У ДВЕРІ»

– Вже три місяці триває війна в Україні, ви памʼятаєте перші її дні, як це почалося?

– Я, напевно, його згадую як і всі українці, як і весь наш український народ, який розбудили рано вранці прильоти ворожих ракет по наших мирних містах, по наших мирних селах. І моя громада не стала виключенням, адже на території Чулаківської ОТГ знаходились 2 військові частини, в які близько 5 години ранку прилетіли російські ракети. І тим самим сполохали, налякали і сповістили про те, що почалася війна.

– Які були ваші перші кроки, що вирішили робити?

– Спочатку, чесно кажучи, люди були в шоку, перелякані, не знали як реагувати на це все. Тому, що наше покоління чули про війну лише з переказів наших бабусь, дідусів, з історії. Війна в Україні йшла з 2014 року і ні для кого це був не секрет, що у нас на Донбасі йде війна, але цей раз було по-іншому, бо війна до кожного постукала у двері. По-друге – масштаби і ті злодіяння, які ми з вами вже понад 90 днів спостерігаємо, то розуміємо, що це трішки не та війна, яка була до цього.

– Зараз фактично йде повномасштабна війна з застосуванням зброї, якої тільки можливо і всіх сил. Що тоді було? Я хочу згадати і порівняти це так – ось в тебе є життя, все добре, ти не замислюєшся, як багато мені з місцевих говорили: «Ми були дуже щасливі». Навіть, хто був не дуже багатий, хто не мав якихось великих статків чи гарних автомобілів, чи ще чогось, але ми були багаті тим, що могли спокійно жити, могли в будь-який момент купити в магазині все що схочеш, поїхати куди захочеш.

«ЗАПУСТИЛИ МЛИН, ЯКИЙ НЕ ПРАЦЮВАВ 15-20 РОКІВ»

– Так ось, перші дні війни змінили все, буквально за кілька днів перервалось все, жоден товар більше до нас не поступав. Бо Херсонщина з перших днів опинилась в окупації, і ці ворожі війська, вони фактично з перших днів почали блокувати будь-яку роботу, постачання до населених пунктів, так от і моя громада була не винятком. Ми опинилися з тим, що на полицях магазинів не стало хліба, дуже швидко закінчились продукти, які були в магазинах на той час, а нового підвозу не було, на полицях аптек раптово зникли всі ліки, які люди в паніці розкуповували – треба воно тобі, не треба, але як то кажуть, про запас.

Бо всі розуміли, що це війна і всі ми, не дивлячись на якісь безглузді розмови зі сторони російського керівництва, ми всі розуміли, що ніколи за три дні не здамося. Бо така велика держава, така велика нація, не може бути покорена за три дні, чи навіть за 3 тижні і люди це розуміли дуже добре, тому і створювали якісь продуктові і лікарські запаси, бо розуміли, що треба буде жити в таких умовах досить довгий час.

І що відбулося? Ми відновили роботу млина, який не працював 15 чи 20 років. Фермерські господарства надали безплатно зерно і почали молоти борошно. Мололи борошно своє, звичайно це було дуже тяжко тому, що люди, я завжди дякую у своїх зверненнях і завжди буду пам'ятати і дякувати людям які відгукнулися, в більшості це люди, які працювали на цьому млину колись. Тому ви повинні розуміти, що це чоловікам вже по 50-60 років, комусь до 50. Вони всі відгукнулись, кинули свої домашні справи і безкоштовно стали майже цілодобово працювати аби забезпечити громаду борошном.

– На території громади у нас 13 населених пунктів, 7500 тис. населення і ми хотіли як можна більше людей забезпечити можливістю пекти хліб. Пекти хліб – це друга проблема, бо на території громади немає пекарень, які працювали і в мирний час. У нас хліб завжди був привізний. До війни з цим не було ніяких проблем, хліб приїздив не лише з Херсона, а навіть з Миколаєва привозився щоденно, тому навіть за це ніхто не замислювався.

– Зійшлися дівчата так само з села, безкоштовно стали й почали робити хліб на територіях кафе, барів, які були перепрофільовані та застаріло обладнання і ці люди пекли хліб. Хлібом його назвати дуже тяжко, бо в розумінні того, до якого ми звикли, бо дріжджів не було, декілька днів і дріжджі закінчились. Тому частина людей працювала, щоб розмножити дріжджі.

І це колосальна робота, у мирному житті це не зрозумієш, це як то кажуть треба пережити, щоб зрозуміти. Дівчата і вдень, і вночі розмножували ці дріжджі, робили закваску, для того, щоб була можливість робити опару і пекти хліб, точніше хлібці. Але люди були вдячні. Бо іншого не було. – Наступний наш крок був у тому, що ми почали відроджувати олійницю. Кожен двір, кожен населений пункт отримав безкоштовну олію. От таким методом перші тижні ми намагались підтримувати усіх. Також у населені пункти, які потребували того, завозили десятками тонн, завозилась картопля, яку роздавали також безкоштовно.

– Зрозумійте правильно, 24 лютого з початком вторгнення зникають усі правоохоронні органи, які працювали на нашу безпеку. Ні поліції, ні прокуратури, ні СБУ, нікого не було на місці, а життя тривало. І для себе я розумів, що війна війною, росіяни наші вороги, але колись війна закінчиться, але наших мародерів ніхто нікуди не подів і війна розв'язує їм руки.

Тому було моє звернення до чоловічої статі громади, і ми в кожному пункті громади створили добровільні дружини, ми були без зброї, але було налагоджено чергування, я підписав про запровадження комендантської години на території ОТГ з 22 до 6 ранку. І от майже до 14 березня, до заходу військових, відбувалось патрулювання населених пунктів.

І я дякую всім чоловікам, які залишали свої родини і патрулювали під обстрілами. Коли працює град, а ти йдеш вулицею і патрулюєш, коли летять ракети і ти їх бачиш, але ці хлопці щодня виходили на патрулювання і тим самим ми не допустили, у нас не було жодного правопорушення, жодної крадіжки.

«ВСЕ ВІДБУВАЛОСЬ ЯК У КІНО, ЯКЕ МИ ДИВИЛИСЯ В МИРНІЙ УКРАЇНІ»

– Коли російська армія вперше зайшла до вашої ОТГ, як це було?

– В нас було спочатку після 24 лютого, так ми знали, що війна, так ми бачили гелікоптери, літаючі ракети, багато техніки, але дякувати богу тоді все проходило повз нашу громаду. Фактично заїзд російських військ на територію Чулаковської громади відбувся 13 березня, але це був мимохідний, мимольотний заїзд, на той час, як я для себе зрозумів це, як інсценування, як залякування.

Коли моментально заїхало в центр населеного пункту, де стояла велика частина людей фактично, бо тоді в населеному пункті збиралась велика кількість людей, обговорювали події, так от вони заїхали великою кількість техніки, бронетранспортерами, великою кількістю особового складу, але на той день – 13 березня – мета їхня була зустрітись зі мною, як з головою громади, взяти мої контактні дані і попередити мене, щоб я був постійно на зв'язку, бо вони фактично вже знаходяться на території громади, але поки не будуть знаходитись в самих населених пунктах.

– На наступний день ці всі розмови, ці обіцянки розвіялися, як листя на вітрі, тим самим підтвердили те, що російським військовим і росіянам вірити не можна. 14 березня, близько 14 години дня на мій телефон подзвонив невідомий мені номер, який сказав: «Все, в селі диверсанти, партизани» і, що вони повністю блокують село Чулаківка, з усіх частин – в'їзди, виїзди і наказано було, щоб я через пів години був біля сільської ради. Коли я прибув до приміщення, далі все відбувалось як у кіно, яке ми дивились в мирній Україні.

Це було буквально 2-3 хвилини, залетіла велика кількість техніки, яка блокувала повністю приміщення сільської ради з усіх сторін бронетранспортерами, були виставлені снайпери, кулеметники, автоматники. Це виглядало наче це не будівля сільської ради, і я не звичайний голова сільської ради, без зброї, без нічого – а як захоплення Пентагону.

Це сьогодні уже трошки смішно, а тоді звичайно нікому не було смішно, бо ми не знали, що в них в голові. Я приїхав до сільської ради, де мені було повідомлено, що я затриманий і наказано підійматися в свій кабінет і чекати подальших розпоряджень.

ЗАХОПЛЕННЯ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ТА ПОЛОН

– Що було далі? Вас взяли у полон?

– Ви знаєте, я для себе вже, коли їхав туди, то зрозумів, чим все може закінчитися і вже багато чув про історії своїх колег, що робили з сільськими головами, що робили з мерами міст, тому морально вже десь підготувався за ці декілька хвилин, поки їхав з дому до роботи.

Тяжко було моїй родині, бо дружина, троє маленьких дітей і фактично ми тоді не знали, як будуть розвиватись події і чи взагалі ми зустрінемось і через який час ми зустрінемося. У моєму випадку, коли було наказано піднятись в кабінет – я піднявся. За мною пішли 4 солдати з наставленими автоматам. Вони були в камуфляжі, в масках, троє залишилися в приймальні, один пішов зі мною і так ми сиділи, я у своєму робочому кріслі, він навпроти мене з наставленим автоматом і так відбувалось декілька хвилин, поки не підійшов, як я розумію, їхній командир, який відреагував дуже бурхливо на ту хвилину і з якоюсь навіть такою злістю на цього свого солдата зі словами, що «нащо він наставляє автомат, якщо я без зброї і не несу ніякої загрози» і вигнав його з кабінету. Сказав, що в кабінеті буду я і буде він, і якщо буде потрібно, він буде викликати когось.

– І так у нас почалася перша дискусія, він мені представився полковником російської армії, сказав, що в селі, десь вони стояли, на околиці села і начебто зі сторони лісу їх обстріляли, одного солдата ранили, тому зараз вони будуть «здійснювати подворовий обхід населеного пункту з метою розшуку цих диверсантів». Мені було наказано записати звернення до людей тому, що ви знаєте, це правда завжди, що говорять по телебаченню, говорять багато журналістів, про ті події які вже відбувалися, які ще відбуваються – вони (окупанти – ред.) дуже боялися на той час народного спротиву. І я так розумію, що з 24 лютого по 14 березня, коли вони зайшли в Чулаківку, їм них вистачило живих прикладів, як їх зустрічає Херсонщина – зовсім не квітами, зовсім не хлібом з сіллю, а постійними протестами, постійним нескоренням, демонстрацією своєї позиції, тому вони дуже боялись і у нас цього, щоб не було ніяких заворушень, мітингів і так далі.

– В той момент коли мене затримали, на площі почали збиратись люди. І це не 5-10 осіб, а з кожною хвилиною людей ставало все більше і більше. Він наказав мені записати звернення і виставити в групі нашої сільської ради (в соцмережах – ред.), сказати, що все добре. Дозволив подзвонити дружині, сказати, «що все добре» і щоб вона якомога більшій аудиторії передала цю інформацію. Ну і треба було в звернені пояснити, яка їхня місія, чому вони тут – що «вони будуть шукати диверсантів, обходити двори».

– Дуже було велике побоювання за мисливців, на яких було зроблено акцент. Акцент був на те, що якщо ми, місцеві жителі, не будемо чинити опір, він мені обіцяв, що в будинки вони заходити не будуть, їх цікавили тільки господарські приміщення, то ніхто не постраждає. Операція була призначена на 7 ранку 15 березня і до цього часу він повідомив, що жодна машина не може їхати з населеного пункту, бо всі в'їзди і виїзди були заблоковані великою кількістю техніки.

В самому приміщенні було орієнтовно 100 осіб (особового складу РФ – ред.). Я залишався з ним і коли він почав вже спілкуватися не так жорстко, борзо, коли пройшов час і розмова пішла, я запитав: «Навіщо вам я?». Мені пояснили, що «я затриманий для того що, якщо будуть якісь провокації з місцевими людьми, або якісь проблеми вночі, якщо хтось прийде на блокпости, то я буду вимушений виїжджати з ними і там спілкуватися з людьми, пояснювати, що не треба цих провокацій, наша мета, щоб ніхто не постраждав».

На наступний день відбулись ці обходи, я так і залишився в приміщенні сільської ради, вони зробили ці подворові обходи. Тому ці їх провокації були, і ці їхні дії, я так розумію, були для того, щоб громаду обійти, придивитись до населеного пункту. Після цього вони сказали, що лишають населений пункт, але недалеко заселяються – на в'їзді та виїзді з населеного пункту, і якщо буде потреба, вони будуть зв'язуватися, щоб я завжди був на зв'язку і тому подібне.