«Бʼють «Градом» по всьому житловому сектору», – пригадує перші обстріли рідного селища житель Високопілля Херсонської області. З 13 березня селище опинилося під окупацію російських військових. Чоловік розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя», що відбувалося у Високопіллі з перших днів появи там армії РФ, та як йому довелося тікати від обстрілів, переслідувань та катувань. Хоча житель Херсонщини вже перебуває на підконтрольній владі України території, він просить не розкривати його прізвище з міркувань безпеки.
«АРМІЯ РФ ЗАЙШЛА ДОСИТЬ ШВИДКО»
У Високопіллі не працювала система оповіщення громадського населення про небезпеку – жодних сирен, замість цього жителі чули вибухи, які наближалися з кожним днем. Російська армія зайшла досить швидко, без боїв серед житлових будинків, у перший день облаштували головний блокпост, розповідає наш співрозмовник.
– А з другого дня почалося. Наш «білий дім», райвідділ, лікарню – все це почали захоплювати, вибивали двері та заходили в порожні будівлі, бо всі працівники вже на той момент вийшли, люди поховалися. А голодні орки вікна вибивали в магазинах та брали все, що їм підходить. У наш головний універмаг заїхали на БМП, завантажилися й поїхали по місцях дислокації. Виходжу зранку – дивлюся – на дорозі валяються обгортки від Raffaello, їхали і їли.
– Спочатку вони обходили вулиці, що поблизу першого їхнього блокпоста, що біля лікарні де заправка, перевіряли людей. Я зрозумів, що шукали тих, хто служив в АТО по якихось списках. Потім їх все більше й більше ставало, то вони вже змогли кожну вулицю перевіряти.
Згодом, каже чоловік, почалися пограбування будинків цивільного населення.
– Почали обирати будинки такі по виду самі багаті, щоб хороший дах був, подвір'я прибране – все красиво, видно що небідно живуть. От вони й почали вивозити там все, під приводом, ніби щось шукають, заходили – людей виганяли, все забирали все, що знайшли: не тільки унітази та телевізори, а все – до одягу – вантажили й вивозили.
Житель Високопілля пригадує, що російські військові навіть попереджали мешканців: «Коли йдете з дому, хвіртки та будинки не зачиняйте, все одно прийдемо та ламати будемо». Навідалися і до його хати, коли сам чоловік там вже не мешкав. Він на той час жив у тещі, а до свого будинку щодня навідувався.
– Як мені сусіди розповіли: «Залізли до тебе буряти». В мене були закриті двері, вони розбили вікно, залізли у вікно, побачили, що ремонт іде. Знайшли у мене фотографії – 20 років тому служив я термінову службу, знайшли підштанці ЗСУ мого тестя і квадрокоптер знайшли поламаний без лопастей з фотоапаратом. А шукали вони розвідників, думали, що ЗСУ сюди засилає своїх людей з квадрокоптерами. Вони залишили мені послання таке: виклали разом в кімнаті фотографію зі служби моєї, підштанці та фото жінки, мовляв, «ми тебе знайшли». Забрали в мене документи, трудову книжку, воєнний квиток, навіть, студентський квиток, ну а паспорт я в іншому місті ховав, то не дістали.
«КОЖЕН ДЕНЬ ЧУЄШ ЧЕРГУ АВТОМАНТУ»
Після декількох обстрілів селища на вулицях зникло світло, газу та води теж не стало. Місцеві шукали колодязі з водою. По сусідах шукали акумулятори, щоб зарядити телефони та зв'язатися з рідними і «сказати, що поки що живі», каже чоловік.
– Люди, як могли, так і жили. Ми жили у підвалі. Зранку багаття розпалюємо, бо ввечері вже не можна – комендантська година була з шостої години вечора до 6-ї ранку. Вони (російські військові – ред.) казали, щоб, навіть з дворів не виходили. Якщо когось побачать о восьмій вечора, не питаючи – раз і стріляють не важливо, хто ти й що ти. Так кожен день тільки чуєш – черга автоманта, то хтось десь ходив.
Житель Високопілля каже, що з кожним днем окупанти «ставали злішими», припускає, що через брак їжі та втрати на фронті.– Бої йшли, привозять свої машини, а там – трупи. Біля п'ятиповерхівки ховали, потім вони почали тіла спалювати напалмом, тому що запах зі сторони Ольгіно йшов такий. Я запах напалму чув, я служив, то уявити собі, як м'ясо горить – то такий сморід стояв, коли вітер подув в бік Високопілля. Ну а хто там буде копати?
– А в шпиталь наш вони заїхали Камазом, вигребли всі медикаменти – все до себе, бо в них постачання не було, аптеки всі теж повигрібали. А потім час пройшов, кажуть: «Якщо комусь щось треба – підходьте до нас, будемо видавати».Чоловік каже, що пережив в селищі чотири ротації російських військових.
– Наші ЗСУ вбивають – на добрива, людей в них (в окупантів – ред.) менше стає, присилають нових. Заїздили різні: і буряти, і чеченці, і «Деенерівці», командири в них мінялися – за кличками «Броня», «Восток», «Черепаха».
– Було і таке, що автівки вони у місцевих віджимали та ганяли п'яні по вулицях. А було і зґвалтування, та було як п'яні зайшли на двір та застрелили чоловіка і жінку.
«ОКУПАНТИ КАЗАЛИ, ЩО ТО НАТОВСЬКІ ВІЙСЬКА СТРІЛЯЮТЬ»
Чоловік не поїхав із рідними з Високопілля в перші дні окупації. Каже, що місця в машині не вистачило. Тому жінка з дітьми виїхали, а він із тещею залишився. Потім окупанти закрили виїзд у бік підконтрольної ЗСУ території України. Життя в селищі ставало дедалі гірше.
– Не жили, а виживали. Чутки були, що того вбили, іншого застрелили, там ще десь люди пропали, того кудись відвезли, там прилетіла міна, вбило того-то. А вже через місяць десь у нас було так: доброго ранку – міни полетіли, добраніч – міни полетіли. Я відслужив, я розумію, що це таке. Коли з Князівки стріляють наші ЗСУ, я цей постріл чую, по звуку – він далеко і прильот я бачу куди, це десь 2-3 секунди проходить. А от, якщо орки (російські військові – ред.) стріляють по житловому сектору – просто під'їжджають ввечері, то секунду-півтори політ. Зрозуміло, що це саме з території Високопілля стріляли. А хто там? Тільки орки. І вони ще людям розказували, що «це ж ваші натовські війська, це вони по вас стріляють». От так говорили.
Чоловік каже, що витримувати життя у Високопіллі вже було неможливо.– Воно вже все того не варте, так, звісно, роками скільки всього туди вкладено... Не було далі вже куди терпіти, все гірше і гірше ставало, не було й просвіту що ось-ось стане краще. А потім взяв собі пакет, поклав дві пари взуття, шкарпетки й просто пішов із тещею пішки в сторону Зеленодольська на дамбу – це 9 кілометрів. Задача була пройти від повороту по дорозі, її ще в народі у Високопіллі називають танковою, бо тільки танк й проїде. Рано о 6-й ранку вийшли, дійшли до блокпоста десь о пів на восьму. Я навіть віз бабусю, їй 80 років, в лікарні взяли візочок ,от в ньому я її віз. А вона каже: «Хлопче, ми хоч доїдемо?». Кажу: «Доїдемо ба, доїдемо». От, хто як міг, так і виходили. Я думав, що мене на блокпосту зупинять і скажуть: «Так ти ж наш розвідник!». Вже за квадрокоптер свій подумав, що розповідати. Слава богу, в той день, як ми виходили, наші ЗСУ в сторону Широкого їх бомбили, то головного не було, вони всі туди поїхали. Той й пропустили нас.
Вийшов чоловік із Високопілля на підконтрольну владі України територію, де його зустріли родичі та відвезли в більш безпечне місце. Він розповів, що окупанти не випускали людей із селища певний час, однак жителі Високопілля збираються невеликими групами та йдуть пішки, на велосипедах на свій страх та ризик. Більшість місцевих вже покинули свої домівки. Декілька днів тому із Високопілля вдалося вийти ще майже сотні людей. Селище залишається під повною окупацію – без світла, газу, води.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
