Впродовж кількох днів мав різні розмови з простими людьми про війну та мобілізацію. тік ток та телеграм добряче закачали їм у мізки різних шкідливих ідей.
1. Забрали всіх людей із села. Полюють тут на трахтористів і п'яниць, а в місті хлопи гуляють по ресторанах.
Я на це кажу: а ви бачили цвинтарі в Хмельницькому, Житомирі, Львові? Скільки там могил убитих наших солдат?
Спочатку пауза, потім - так, там просто страшно дивитись, тисячі могил. Я продовжую: так це ж люди з міста, сільських хоронять на сільських цвинтарях. Значить у місті також багато мобілізують на фронт. Просто в селі людей мало, тому це видно краще ніж у місті. Погоджуються.
2. От в нас хлопці прийшли у відпустку і на фронт не вернулись. Правильно. Чого там сидіти, смерті чекати?
Запитую. А якщо всі втечуть з фронту і русскі прийдуть сюди і повбивають тих, хто вже був на фронті, хто помагав фронту, це буде краще?
Очі на лоб. Та Боже борони такого!
Сумненько таке чути. Це ж руйнує тил.
***
Спілкувалася сьогодні з кількома людьми напишу окремо про кожне спілкування.
Чоловік: ой, а ви з Херсона?
- Можна сказати й так. Жила в Олешках, працювала в Херсоні, тому обидва міста для мене дорогі.
- А мої батьки з Каланчака. Мама постійно плаче, хоче ще хоч разочок пройтися рідним містечком, зайти у рідну батьківську хату. Хоч на хвилиночку, хоч за стіни потриматися, взяти до рук милі серцю речі...сходити на цвинтар провідати рідних...
Побачити сусідів, подружечок...
А боїться. Боїться побачити все те, у що перетворили містечко, руїни хати...Каже серце мабуть не витримає...
І моє защеміло....Від смутку і безнадії....
***
Два роки без відпустки... В очікуванні купа планів: побувати в багатьох місцях, обнімашки, цілувашки.... І чим ближче до "перезавантаження", тим більше нікуди не хочеться їхати з Херсона. Шо за фігня? У вас теж так?
***
Поки увага всіх прикута до "страждань " курян чи курчан, чи біс його знає як правильно, трохи херсонських буднів. Зверніть увагу, наші жіночки і бабуні не істерять, не голосять, а спокійно кажуть " Це війна, це все наживне, головне, що всі живі". І місцева влада вже на місці, спокійно роблять свою справу помічники-комунальники, забивають діри, вікна, допомогають виносити сміття, на яке перетворились будівлі. В цьому плані робота робиться, людям допомагають пережити перший шок.
***
Верховна Рада України прийняла за основу законопроєкт про позбавлення зрадників державних нагород!
***
Я з правого берега, але пам'ятаю про лівий... Навпроти мого села Велика Лепетиха. Уявляю, як людям з лівого берега, чекати на визволення своїх домівок, перебуваючи на правому. Це кожний день вдивлятись вдалину і читати новини...
Тэги: