Автор: Євген Веселов 02 Июля 2022 18:19

День 129. 2 липня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

День 129. 2 липня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Всем кто беспокоиться о своих родных с В. Лепетиха. У них все хорошо и спокойно. Только иногда над Днепром летают ракеты. Подружка сказала, что связи нет и не будет, пока не освободят. Только русская связь, карточка стоит от 500 гр и больше, и тоже очередь, пополнить счет от 300 гр. Где-то как-то можно расчитаться картой Приват, Ощад не работает...


У моїй руці шматочок дверей, це єдине що залишилося як спогад про мою квартиру в Херсоні. Адже він під окупацією. В останній день перед своєю евакуацією я довго думав, що мені можна взяти з собою в дорогу як пам'ять про Херсон. Було насправді не так багато варіантів що ж з собою взяти на згадку, але якось випадково, виходячи з квартири у двір, помітив, як від моїх других вхідних дверей (тих що з дерева вироблені) раптом відколовся невеликий шматочок дерева, ось цей шматок. І вже збираючи сумки з речами, цей уламок дверей я поклав у папку з усіма своїми документами. І ось мені запропонували як можна обіграти цей шматок дверей у чужому для мене просторі і поки що в ще не дуже знайомому мені місті, куди я зміг евакуюватися».
Щепка от родной двери - на чужбине. Как бы она не пристраивалась к чужому времени-пространству, то бишь, проще говоря, хронотопу, все равно она хронотопает только Домой!
Всего лишь щепка, отколовшаяся от дверей нашего дома – но без нее дом неполный, как океан неполный без единственной капли соленой воды, как народ без меня неполный (наивно, но Андрей Платонов уверяет).
Щепка – не беженка, а лишь временно перемещенная особа. Еще шаг, или два – и все щепки от дверей наших домов поплывут ярко-бурлящим потоком в Украину, домой, и приклеятся к свои собственным дверям. А все двери на радостях объединятся в Золотые ворота Киевской Руси, и откроются они навстречу сокровищам всех стран мира, давшим нам прихисток в тяжелую годину. И только перед орками-каннибалами из дикой страны РыФы Золотые ворота закрыты будут теперь - навеки.

Вважаю, що нашою областю під час війни повинна керувати військова людина.

Найкраще й єдине незмінне, що маю, то ви, мої друзі. Все решта, що здавалося своїм і рідним, за водою пішло. Сумую лишень за бібліотекою. Дасть Бог, погортаю ще свої книжки, що ночами сняться.

Мить насолоди, улюблений домашній сир, який я купую в однієї і тої ж продавчині вже років 15, дрібно подрібнена грудочка кураги, щоб розтягнути насолоду, кава з молоком. Свіже повітря і сонечко. Можна на мить забути про нашу реальність. А думки про те, що аби я поласувала цим сиром і молоком, селяни десь біля лінії отого " динамічного фронту" пасуть своїх корів, ховаючи їх від обстрілів по сусідських городах у людей, що покинули свої домівки і виїхали. Нещодавно, каже Галя, прийшла, а десь за 20 метрів від її корівок вирва від снаряду. Але корови цілі, бо мабуть у той час лежали на землі, а в сусідських всі спини посічені осколками. А потім тих корів доять, роблять сир, намагаються зберегти його свіжим по льохах, бо не завжди є електрика і не завжди працюють холодильники, і везуть за 40 км в місто, проходячи купу блокпостів асвабадітєлєй. Взагалі, наші селяни під час війни показали себе з найкращої сторони. Хтось обурюється, що Херсон перетворився в суцільний ринок, а я готова дякувати всім, хто навіть з багажників автомобілів продає в місті городину, фрукти, інший крам, доставляє м’ясо, молоко , і виручає мешканців Херсону в той важкий час, коли закрилася і миттєво схлопнулася мереживна торгівля, позакривалися сучасні супермаркети. Мабуть ніколи я так щиро не дякувала, як зараз. Бо пам’ятаю , як в березні стояла в черзі величезній за маленькими бурячками, бо про інші овочі взагалі і не мріяли.

Не їдуть люди з прифронтових селищ. А корови, свині, кури, вутки, собаки, кішки. Їх кинути на призволяще?
Власне, їхні будинки, їхня земля. Їхня батьківшина.
Досить їх карнати за те, що вони вирішують з власного розуму, як й де їм помирати.


А політика держави стосовно людей, які живуть на окупованій території, - дійсно, тема окремої й дуже серйозної розмови.

За те, що написав Купрій про чотири вулиці в Херсоні, я би дав лящів.


Херсонщина. Російські окупанти викрадають мирних людей. За сьогодні у стрічці кілька повідомлень.
Вийшов (вийшла) з дому і зник (зникла). Зник чи зникла з вулиці.
Когось чекають і шукають рідні, когось викрали, а на їх руках була недієздатна рідна людина.
Зник чи зникла - потім з'являється "покаянне" відео. Уявити страшно, що було між цими двома подіями.
Зникають старші, літні люди, і молодь.
Хтось так і не повернеться ніколи. Хтось повернеться і "закриється". Що з викраденими роблять? А що можуть робити з беззахисними людьми садисти, які ніхто не стримує? Це навіть не російські арешти, де є адвокати. Тут зона, де фсб і російська армія, а ще кАлоборанти біснуються.


В Херсоне счета ещё украинские или уже нет у предприятий ЖКХ? Вернее, сами счета может и остались визуально те же, а кто ими распоряжается, если там уже назначили своих руководителей?