Без світла, газу й води, серед розбитих і покинутих будинків живуть мешканці прифронтових сіл на Миколаївщині. Одні не можуть виїхати, бо пообіцяли сусідам приглянути за господарством, інші не знають, як виїздити з дочкою з інвалідністю. Щоб не збожеволіти від самотності й обстрілів, вони просто моляться за своє життя і за Україну.
ПООБІЦЯЛИ СУСІДАМ ПРИГЛЯНУТИ ЗА ГОСПОДАРСТВОМ
На Миколаївщині в напівзруйнованому будинку, в геть знищеному селі без електрики, каналізації та магазинів живе подружжя пенсіонерів, Юрій та Людмила. Щодня під обстрілами годууть усіх покинутих собак, котів та курей. Вони бачать, як зникають сусідські будинки, розсипаючись на цеглу від влучень російських снарядів. І радіють кожному дню, коли вдається пережити ворожі обстріли, повідомляє ТСН.
Пустка на вулицях, пустка в будинках, пустка в полях. Сотні вирв у селі, сотня розбитих вщент будинків. «Стріляють з усього. Цілих хат тут не має», - розповідають військові.
Тут така щільність вогню, що снаряди влучають в одне місце по п'ять разів. «Б’ють наземними ракетами всіма калібрами», - додають бійці. Доруйновують хати, спалюють трактори і автівки, які лишили місцеві, тікаючи з домівок від війни.
Але серед цього пекла живе стареньке подружжя. «Бо нікуди їхати й покинути все. А в нас було господарство, і ще п’ятеро сусідів лишили нам господарство. Сказали на пару тижнів, а як з’ясувалося, на 5 місяців. Я ж не покину, не поїду», - каже жінка.
Їй 76 років, йому - 75. Він на милицях, вона по господарству. Ще тримали корівку, але віддали на забій, немає чим годувати. Проте залишилися кури й багато собак.
«Двадцять дві, всіх годуємо, допомагають волонтери. Панотець корм підвозить, хліба мішок привезли», - розповідають старенькі.
Дід Юрій та баба Людмила вирішили разом виживати в селі-примарі. «Сідаємо і все, я навчився по-пластунськи повзати, на колінах. Йшов з туалету, почали стріляти, я до трактора, до заднього колеса по-пластунськи, тільки встав, знову стрільба. Я до переднього і під трактор, а потім до ґанку, а ґанку вже немає», - розповідає чоловік.
Світла тут давно немає, рятує генератор - води в степу немає, привозять хлопці. Питна вода тут тепер на вагу золота.
Ракети, снаряди так переорали село, що від нього лишилися суцільні димарі. Життя сюди не скоро повернеться, та й нікуди вертатися людям - від їхніх осель, що будували все життя, нічого не лишилося. Війна триває просто на вулицях цього розстріляного й спаленого селища разом зі старенькими - Людмилою і Юрою.
«Нікуди не йдемо, молимося, щоб нас Господь зберіг, і все», - каже подружня пара.
ЗАЛИШИЛАСЯ ОДНА НА ЦІЛУ ВУЛИЦЮ
З іншого села у прифронтовій зоні на Миколаївщині більшість жителів евакуювалися, але не всі. На вулицях ще можна зустріти поодиноких людей, які лишаються і не виїздять із зони бойових дій. Щоденні обстріли й смерті сусідів стали буденністю, йдеться в ТСН.
Десятком сусідських котів і собак щодня опікується Тамара, яка сама лишилася на цілу вулицю. «Втомилися. Чекаємо, що буде краще. У гостях добре, а вдома краще і кинути все?», - каже жінка.
Постійні обстріли перетворили колись затишне селище на руїни. Деінде люди, які залишилися, туляться по кутках.
Місцевому жителю 80 років, і він живе серед руїн і смертей разом із донькою з інвалідністю і дружиною. Утрьох, наперекір долі, яка не пошкодувала сусідів, що загинули від влучання снарядів.
«Тільки стріляти починають, ліземо до льоху й сидимо. У мене дитя - інвалід першої групи зі мною, я не кидаю», - каже чоловік.
У пеклі, в якому опинились люди, вони ще примудряються тримати господарство. Магазинів немає, світла й води теж. Питну воду привозять. Рятують волонтери, які привозять хліб і консерви.
Ці люди, можливо, і виїхали б, але не хочуть кидати будинок і не знають, як виїздити з дочкою з інвалідністю. Поки довкола села догоряють пшеничні поля, вони швидко порпаються в городі, бо в будь-яку мить може щось прилетіти.
Недалеко від будинку Тамари загинуло троє односельців.
Вони останні в цьому прифронтовому селі і вони тримаються щосили, аби не збожеволіти від самотності й обстрілів. «Просто моторошно, нікого немає, все порване й побите», - кажуть люди.
Тому тут постійно моляться за своє життя і за Україну.
Тэги: