• 
• 
• 
• 

«Ненавиджу! Ненавиджу! Буду ненавидіти росіян до кінця життя!» – емоційно вигукує херсонка Оксана*, якій довелося подолати виснажливу дорогу з окупованого півдня України через Крим до Польщі...

В ОЧІКУВАННІ ВИЗВОЛЕННЯ

Пошкрябані «zетки» носяться вулицями південного міста, нехтуючи правилами, нагадуючи місцевим, хто тут головний. Це нестерпно. Майже пів року мешканці Херсона тримають оборону. Зовсім вибити із серця Україну ворогу не вдається, а воно болить. У кожного з патріотів, якими стали всі незгодні з окупацією. Чекати – це удвічі нестерпно…

Оксані вдалося. Вона вже на волі. За тиждень у Польщі заспокоїлася та розповіла свою історію журналісту сайту grivna.ua. 

На окупованих територіях на «zетках», великих і малих, зазвичай їздять озброєні орки

«ЗАРАЗ АБО НІКОЛИ»

«Зараз або ніколи» – вирішили Оксана з чоловіком і почали трамбувати речі в автомобіль. Від початку війни ним не користувалися, але підтримували в робочому стані. Правда, зовні зробили трохи «нетоварний» вигляд – задля зменшення шансів перетворення нашої машини на «zетку».

Zомбі сорому не мають

Пом’янули матір – 9 днів, як поховали, вона довго хворіла та була основним нашим якорем – і вперед, у невизначеність! Знали, що у Василівці на Запоріжжі величезні черги на виїзд, та ще й дощі розмили дорогу. Тому вирішили спробувати шлях через Крим. Антонівський міст, що з’єднує Херсон із лівим берегом Дніпра, було вкотре пошкоджено, і цьому факту раділи херсонці з обох боків фронту. А міст вище за течією тоді ще функціонував.

Велика тягучка через вузеньку греблю Каховської ГЕС змусила Оксану замислитися про те, що зворотного шляху вже немає. Згадала, як кілька днів тому знайомий шукав зниклого сина. Юнак із товаришем пив каву просто неба в центрі міста. І щось говорив про орків та звільнення Херсона. Про таке містяни поважного віку перешіптуються на кухнях, бо пам’ятають репресії в СРСР. А молодь, що звикла до волі, говорить про це де завгодно й переважно голосно. А потім зникає...

Поряд хлопців проходив чоловік у цивільному, прислухався, відійшов і викликав «zетку». Таких немісцевих у цивільному зараз у місті повно – здебільшого говорять з російським акцентом. Але бувають кримчаки та ДНРівці – ті шпигують, намагаються вирахувати будь-який супротив. Наступного дня знайомий знайшов і викупив сина – пощастило, що були ще деякі заощадження. У Херсоні цю проукраїнську родину, учасницю всіх майданів, тримають хвороби 91-річного батька.

На середину серпня, за повідомленнями української влади, лише третина херсонців не покинула обласний центр. Близько 200 тисяч виїхало. Схоже, що для федеральних новин на тему участі у фейковому референдумі про приєднання до Росії (якщо він взагалі відбудеться) z-паромом через Дніпро завезуть акторів звідти... 

АДМІНКОРДОН ІЗ КРИМОМ

Нарешті адмінкордон із Кримом. Обшукувати машину та копатися в речах, мабуть, не схотіли. А от офіцер ФСБ в особистих даних покопався ґрунтовно. У компі в нього було все та навіть більше. Допит Оксани тривав 2,5 години – вона працювала на важливій посаді на підприємстві, до якого спецслужби виявилися небайдужими.

Багатьох херсонців, які не пройшли фільтрацію на адмінкордоні з Кримом, рідні досі розшукують

Подробиці про цей жах Оксана не розповідає. Каже, що була впевнена – її не те що не випустять, а заарештують за якесь вигадане порушення чи просто за відмову співпрацювати (від будь-яких контактів з окупантами чи колаборантами вона відмовилася ще в квітні, хоча кликали).

До чоловіка-роботяги запитань було менше. Але обох випустили. Можливо, Оксану змусили підписати якісь папери про «відданість Путіну» – вона про це не каже. Але стрес пережила великий, жалкувала навіть, що не залишилася чекати визволення в Херсоні. Здогадувалася, що шлях на волю через «оркостан» готує нові потрясіння. 

УКРАЇНСЬКІ НОМЕРИ

Стреси, на які підсвідомо очікувала Оксана, не забарилися. Проїхали з Херсона 80 кілометрів до Нової Каховки, ще стільки ж звідти – до Криму. По півострову до Керчі ще близько 300 кілометрів їхали без особливих пригод – там автівки з номерами Херсонської області не дивовижа. Чого не скажеш про територію Росії.

Шлях до свободи

Пропаганда зробила з більшості росіян зомбі, які ненавидять усе українське та хочуть знищити. «Как это вы, хохлы, осмелились нам, великой России давать отпор!» – приблизно в такому дусі мислять сусіди своїм очманілим мозком, коли бачать автомобілі з українськими номерами.

А з таким номером машині з Херсона треба було проїхати ще понад 2000 кілометрів по території путінської федерації до кордону з Латвією. А ще дві зупинки на ніч, бо Оксана автомобілем керувати не вміє. Добре що чоловік не простий водій – колись брав участь у змаганнях, навички автогонщика залишилися. Це й урятувало родину від кількох ДТП, які активно провокували російські водії на не дуже коштовних авто, «прикрашених» великою літерою «Z».

Чорна ізоляційна стрічка в Росії стала дефіцитом. Як і мізки, здатні мислити

А взагалі на безкраїх шляхах Росії повно й коштовних машин із зомбо-літерою. Нація збожеволіла, і це наочно видно лише там.

Цікаво, що тамтешні даїшники не приділяли великої уваги автівкам з українськими номерами. Мабуть, звикли брати хабарі в рублях із земляків та не хотіли витрачати час на водіїв, що не порушують. 

ДВІ НОЧІ В КРАЇНІ «Z»

Першу ніч провели в селі. Звернули з траси й запитали, хто може дати прихисток за гроші. Вказали. Господар-вірменин виявився хорошою людиною, закрив машину на подвір’ї і порадив не хвилюватися. Його там місцеві поважали та побоювалися. Пощастило. 

Рано-вранці – на трасу. Знову «zетки» з погрозами, гудіння клаксонів, аварійні ситуації... 

Парадокс, але найменш критичні до путінського режиму російські жінки. Вони скуповують для своїх авто білу ізострічку

Близько 1000 кілометрів майже без зупинок. На ніч – непомітний затишний кемпінг. Хазяйка була рада навіть таким клієнтам, машину поставила на світло й під камери.

А пізніше у вікно кімнати побачили, що приїхали на ніч ще кілька авто, пасажири вийшли й роздивляються машину з українським номером. Оксана із чоловіком занервували.

Серед ночі – гучний стук у двері. «Ну, почалося», – вирішило подружжя. Але й цього разу пощастило: гості напилися (це норма для Росії), і хтось переплутав номер.

Виїхали знову якомога раніше. До кордону з Латвією планували дістатися до вечора. 

ПЕРЕГОНИ ЗІ СМЕРТЮ

Шляхи кращі, більше автострад. Швидкість вища, «zетки» клаксонять менше. Аж ось на заправці з’явилася «Нива» брудно-зеленого кольору й без літери «Z». Троє в камуфляжному одязі – чи то військові, чи то мисливці. Але, судячи з усього, із великими зомбо-літерами в макітрах.

Херсонці на своєму авто плавно рушили. «Нива» за ними, прискорилася різко, сигналить, з вікон агресивно махають, щоб зупинилися. Водій-херсонець знає, що вони не мають права зупиняти, піддає газу. Механічна коробка передач – на поміч. «Мисливцям» це не сподобалося, вирішили іти на таран. Позаду не вийшло, збоку – теж.

Кілька аварійних ситуацій на швидкості 100 кілометрів на годину – це небезпечно для всіх учасників руху. Але довбані росіяни готові ризикувати життям просто заради куражу. У підсумку досвідчений водій на херсонських номерах далеко відірвався від дива російського автопрому на швидкості 170 кілометрів на годину. Оксана була в шоковому стані…

КОРДОН ІЗ ЛАТВІЄЮ

На кордоні з Латвією – близько 60 машин, більшість з українськими номерами. Стали в чергу, порозпитували. Виявилося, розказує Оксана, що російські прикордонники озвучили норму: випускають по 12 авто на добу. Проте останньої доби не випустили жодної. З малими дітьми родини з окупованих Донецької та Запорізької областей чекають уже четвертий день. Навколо – ніякої інфраструктури для такого очікування.

Що робити? Це ж питання задавали собі й ті земляки, які стояли ближче в черзі. Хтось вирушив шукати інші шляхи, обіцяли зателефонувати. І тут дзвінок – знайшли «вікно» на кордоні цієї проклятої усім нормальним світом імперії. 

«ВІКНО» В ЄВРОПУ

«Вікно» виявилося за 200 кілометрів північніше, на кордоні Росії з Естонією. Ця країна найбільше віддалена від Польщі, куди зазвичай їдуть українські біженці. Тому автомобілі з України взяли без черги на сканування! Укотре пощастило землякам.

Оксана була щасливою, що вже скоро назавжди покине імперію zомбі! Та ще й майже закінчилися рублі – у Херсоні обміняли 15 тисяч. За час подорожі по «оркостану» на пальне, харчування та зупинки на ніч витратили 14500 рублів. 

Але на цьому кордоні з вільною Європою подружжю ще добряче попсували нерви. Наостанок. 

НАОСТАНОК

Поверхневого сканування прикордонній русні здалося замало – скомандували витягнути всі речі з автомобіля для більш прискіпливого догляду. Пропустили через сканер кожну річ, навіть запаску. Після такого трешу все якось знову запхнули в машину.

Треба підкреслити, що евакуація – не звичайна подорож. Люди пакують речі з розумінням того, що існує велика ймовірність більше ніколи не повернутися додому. І речі в багажнику та на задніх сидіннях – це все, що залишилося від минулого життя, багаторічної праці.

Так от, після трьохгодинного огляду машини офіцер ФСБ запросив Оксану на допит. У нього – такий самий комп, із такою ж інформацією про жінку, як у спецслужбовця в Криму. І, мабуть, багато вільного часу познущатися з біженки-українки хоча б морально.

ФСБшника вистачило на дві години. Херсонка витримала. Погрози відправити «куди слід» залишилися лише погрозами.

«Але одне зайве слово, – згадує Оксана, – і все могло закінчитися трагічно».

Нервовий зрив незворотно насувався.  

НЕРВОВИЙ ЗРИВ

Дякувати Богу, нервовий зрив стався вже при естонських прикордонниках. Але європейці все зрозуміли і зайвих питань не задавали.

Навіть хижі тварини відчувають себе в безпеці по той бік кордону з «оркостаном»

На кордонах з країнами Євросоюзу – Латвією, Литвою та Польщею – для херсонського екіпажу був «зелений коридор».

До речі, про гроші. За весь шлях з окупованого Херсона гроші ніхто не вимагав і не намагався вкрасти. Хоча люди при евакуації беруть із собою всі заощадження, на кордонах усно декларуючи «в межах дозволеної норми». Можливо, нашим землякам пощастило, а можливо, zомбо-ідеологія настільки в’їлася в мізки росіян, що відсунула на другий план і гроші, і саме їхнє нікчемне життя. Імперський світогляд лізе навіть із росіян, що не підтримують Путіна.

«Ненавиджу! Ненавиджу! – емоційно закінчує свою розповідь Оксана, навіть після тижневого відпочинку від тієї клятої дороги в Польщі. – Буду ненавидіти росіян до кінця життя! Хоча я дуже добра людина, усі знають, що ніколи нікому зла не бажала. Але після цієї подорожі щось зламалося. Ненавиджу! А ще дуже-дуже вже скучила за домом…»

***

Доволі часто жертви злочинів та насилля дякують журналістам за те, що їх вислухали. Бо потім стає легше. Так і Оксана, прочитавши цю статтю перед публікацією (вона не просила, редакція сама надала – для уточнень), сказала:

«Дякую. Стало легше. Та й іншим, можливо, ця інформація стане в пригоді». 

А журналістам більше й не треба – жага до справедливості на якийсь час задоволена.

* Ім'я героїні цієї історії змінено за її власним проханням.
** Заради безпеки наших людей усі фото в матеріалі – ілюстративні, узяті з інтернету.  

Росіяни вже кинули своїх. Кинули в пекло війни й навіть не помічають цього. Демократичні нації розуміють, що саме українці рано чи пізно врятують світ від раша-zомбі, вилікують їхній психоз. Тож скажемо світу вкотре на весь голос: «Скоріше позичте багато хорошої зброї вибити орків з нашої землі!»

Тэги: