Ян Ярчук
Чотири роки тому був на морі. Чотири роки не був на морі. Чотири роки в мріях про нього. Бо народився і виріс біля нього і не уявляю себе життя без нього.
***
Наші посилають оркам якісь важкенькі “лучікі добра”. Вже штук десять послали. А у вас як ранок починається?
***
Весь час думаю про дві крайнощі, в яких ми сьогодні живемо. Зранку уламки снарядів падають біля твоїх ніг, а за годину в укритті співає гостя з далекого Ахену Марлейн Маас. Доїхав до Одеси та занурюєшся в натовп і звуки музики, яка лунає Дерибасівською, а вночі не можеш заснути від канонади й виття пікіруючих шахедів. Ще вчора захоплювався неймовірними вчинками Олександра Гордієнко, а сьогодні проводжаємо його у вічність. Отак і живе вся країна, і кожен з нас – між двома крайнощами. Але живе, і не просто живе, а опирається, працює, захищає своє право бути вільними, говорити та співати своєю мовою і називати себе українцем! Тримаємось, браття!
***
Попри обстріли та руйнування, бізнес Херсонщини працює і підтримує економіку області. Аграрії, виробники, малі та середні підприємства дають людям роботу й надію.
Майже половина доходів місцевих бюджетів — від бізнесу. Кількість активних платників зросла до майже 18 тисяч. Це свідчить про те, що підприємці вірять у майбутнє регіону і готові інвестувати в нього свої сили.
***
Кривавий місяць. Тривожно. Цієї ночі не спали зовсім. Треба жити й мріяти попри все. А буде все Україна!
***
Чим ближче ворог – тим менше життя на вулицях Херсона.
У Дніпровському районі життя містян – між виходами й прильотами, між роботою й пошуком укриття. Тут ворог б’є не тільки снарядами, а й атакує дронами.
Життя триває – працюють заклади, їздить транспорт, ходять люди. Але завжди готові – бігти чи ховатися. Херсонці вміють розрізнити «вихід» і «приліт», знають, з чого б’є ворог, і як близько “лягають” снаряди.
***
Як ми у Херсоні проводимо вихідні? – Гуляємо красивими місцями, які колись були такими. А ще слухаємо. Ні, не музику, а дзижчання дронів і ворожі виходи з лівого берега. З мого рідного лівого берега, за яким неймовірно сумую. Тут щодня фотографуєш людське лихо, яке принесли окупанти, а про своє дізнаєшся лише зі слів односельців. Вчора мені повідомили, що хати у мене більше нема: згоріла вщент від прямого влучання. Життя бентежне…
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
