Марина Поліщук
Учора випадково натрапив на бабусю на ринку. Продавала троянди – прості, наші, херсонські. Взяти чи не взяти – думав секунду. А потім вже ніс цілий оберемок.
Усього 100 гривень – для мене це букет, а для неї, можливо, шматочок хліба чи ліки. Радію, що бодай трохи допоміг. А ще – зробив сюрприз для матусі. Її усмішка була найдорожчим у тій миті.
Троянди неймовірні. Свіжі, ароматні, з любов’ю вирощені – як і все найкраще на нашій землі.
***
Це було на Херсонщині у Білозерській громаді на початку окупації:
- у вас такіє мєста здєсь крісівиє. Вот закончіцца ето всьо і будєм к вам прієжать атдихать.
Бабця в думках: “ага, ти ірод тут навсігда залишишся, землю вдобряти”. А на словах казала тільки: ага, ага…))))
Бабуся розповіла потім онуці, онуця мені.
***
Коли ти переселенець, який виїхав з окупації у невідомість, не маючи рідних, друзів чи знайомих, які могли б допомогти на новому місці. Коли майже всі заощадження сім’ї пішли на те, щоб просто вижити протягом пів року в окупації… Саме тоді ти зустрічаєш неймовірних українців. Тих, хто допомагає просто так, від щирого серця ділиться тим, що має.
Я пам’ятаю той єдиний ящичок, який тоді взяла з собою і мій дуже обмежений кондитерський інвентар та інгредієнти. Але знаєте що? Згодом, у подяку, я наповнила його тим, що прагну робити – дарувати позитивні емоції через солодощі.
***
Діди знову мило поговорили. Війни мають завершитися переконували один одного діди. Поклали слухавки, утішилися. Війни продовжуються далі.
Бляха, як ви задрали вже своїми милими розмовами.
***
Дві людини в один день, яких вже немає, нагадали з небес про дні народження. Розумію, що це непросто, але рідні могли би прибрати акаунти.
Поспілкувалася із подругою, почула її. Каже, – можливо, рідним важливо таке “спілкування”. Тому і не видаляють. Можливо. Вибачте, не подумала. Ми разом. Доки пам’ятаємо.
Дарина Лапіна
