«Продовжую служити»: історія миколаївського військового, який воює на протезі після поранення на Херсонщині

«Я намагаюся відгороджувати дочку від війни. Але вона знає, хто такі росіяни, каже: «Батя бомбить кацапів». Робота в мене така – бомбити поганих кацапів», – це слова 34-річного військового з Миколаєва Миколи Русецького на позивний Молот.

На фронті чоловік з 2014-го. На початку АТО він служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді. Воював на найгарячіших напрямках фронту, обороняв Донецький аеропорт (ДАП), а нині, після важкого поранення, воює на протезі на Покровському напрямку. Свою історію Русецький розповів в інтерв’ю «Українській правді».

Оборона ДАПу

За часів АТО Молот мав дві ротації в Донецькому аеропорту, під час останньої вже був молодшим сержантом, керував відділенням.

Чоловік згадує, що за першу ротацію схуд на шість кілограмів, бо вони майже не спали, багато бігали, мало їли. 

«Вдруге я вже їхав туди впевнено. Деякі навпаки. Це – як стрибок із парашутом. Коли перший раз стрибаєш, ще не розумієш, чого чекати, а вдруге вже страшно. Багато кому з побратимів було страшно. А я був упевнений, бо знав місцевість і обстановку», – говорить кіборг, який боронив ДАП.

Микола Русецький на фоні зруйнованого летовища ДАП

Він говорить, що після ротацій в аеропорту були короткотривалі моменти, коли вони заходили на радіолокаційну вежу – окраїна території ДАПу:

«Ми «вибивали» позиції, де росіяни закріпилися. Бої були дуже важкі. Обстріли не зупинялися. А зброї в нас майже не було. Потім ми відійшли і стояли у Водяному, Опитному».

Як зупиняли ворога на Миколаївщині

З військової служби Молот звільнився в 2017 році. Почав працювати в патрульній поліції в Миколаєві. Чоловік говорить, що спеціально обрав підрозділ тактико-оперативного реагування (ТОР), який не є класичною патрульною поліцією. Тому на роботі в основному ганявся за злочинцями, боровся з бандитами.

У перший же день повномасштабної війни Молот прийняв рішення зову стати на захист країни. І так вийшло, що він увійшов до зведеного загону, який формувався на Миколаївщині з патрульних.

Чоловік заводив групи зведених загонів поліції у села на Миколаївщині, орієнтував ЗСУ на місцевості, допомагав розміщувати позиції.

Коли російські війська просувалися Миколаївщиною з боку Херсона, вони отримали завдання знищити ворожий танк у районі села Шевченкове. Озброївшись РПГ, вони вирушили на завдання. Але як виявилося згодом – там рухалося близько 30-40 машин, зокрема вантажівки, БМП і танки.

«Ми прям перед колоною з РПГшками бігали. Добре, що спереду їхали грузові машини, а десь у хвості – БМП і танки. Вони нас побачили, перелякалися і почали заїжджати в посадку. Ми сіли по машинах, їдемо, і тут такий звук – «бах», як у кіно. Танк стрельнув по нас. Не влучив, але відрикошетило пів снаряда, залетіло в машину. Ми зависли, не могли зрозуміти, що твориться. Все пищить у вухах, купа пилюки. На адреналіні дали газу і виїхали», – згадує Молот.

Поранення та часткова ампутація

3 липня 2022 року чоловік отримав поранення, наступивши на ворожу міну. Це сталося на Херсонщині, поблизу Благодатівки.

Тоді, говорить Русецький, йому не змогли організувати евакуацію, бо техніки не було. З позицій його вивіз товариш.

Після поранення він втратив частину стопи. Медики і протезисти рекомендували робити реампутацію і ставити нормальний протез, але чоловік відмовився.

Молот після поранення на Херсонщині

«Знаєте, відрізати ногу ніколи не пізно. Але поки мені зручно так. Я продовжую служити. Вже два роки бігаю по посадках у повній амуніції. Нічого не тривожить», – говорить військовий.

Через підрив на міні в у нього також часткова втрата слуху та зору.

Повернення на фронт та майбутня книга

Після трьох місяців лікування військовий повернувся на службу. Нині чоловік працює з ударними дронами на Покровському напрямку.

«Бачимо, що росіяни наступають великими навалами і вмирають такими ж навалами. Один пілот із нашого підрозділу за одну зміну (3–4 дні) вбиває по 20-30 росіян», – коментує військовий.

Крім служби чоловік також почав декілька років тому працювати над книгою, але поки не має можливості приділяти цьому достатньо уваги. 

Русецький говорить, що за його задумом майбутня книга має бути не про саму війну, а про життя на війні та побратимів.

Головне фото: Влада та Костянтин Ліберови, у тексті – з сайту «Українська правда»