Ян Ярчук
Війна навчила не шкодувати за тим, що пішло на своїх двох.
Шкодую за тими, чиї життя були передчасно обірвані війною, чиї тіла покалічені, долі.
А за тих, хто зробив свій вибір на користь того, щоб не повертатися з тих чи інших причин, чого шкодувати? Всім буде те, що заслужили, де б не були.
***
Чому дехто з херсонців не повернеться?
У них знищено будинки та більше нічого немає. А хтось втратив найрідніших і не хоче, щоб їм місто нагадувало про страшні часи… причини різні.
***
В цій школі я теж кілька років навчалася.
Спальний район, вважався одним з найбільш “безпечних” (хоча, звісно, все відносно). А ще там почали будувати “підземну школу”. Цікаво, хто б туди ходив… але керманичам міста це не важливо, бо це ж навіть круче, ніж будівництво доріг.
***
Сьогоднішній день виявився кабопадом. Ось ми залишились без вікон. Саме та кімната в якій проводив пари онлайн і саме на перерві робив перекур на балконі, коли прилетіли ракети по моїй ріднесенькій школі у подвір’ї і вибуховою хвилею позносило вікна. Можливо, саме той випадок коли куріння рятує життя. Кончена, паскудна русня!!! Довелось змінити вікна. Все буде Україна.
***
Цього року у Херсонській міській територіальній громаді для майже п’яти тисяч вихованців дистанційно працюють 62 дитячі садки. Педагоги намагаються зробити навчання цікавим для вихованців. Викладачі одного із закладів знімають для дітей руханки, логопедичні вправи та казки.
***
Увесь Херсон поступово перетворюється на альбом спогадів.
***
Геть народ подурів.
Два популярні крики:
Мрочко, де укриття?
Мрочко, навіщо будуєш укриття?
А може такими дурними й до війни були…
Ніяк КАБи з укриттями шкільними не можуть бути пов’язані. Ваші діти від людей відвикнуть, освіту на дуже слабкому рівні отримують, а вам аби верещати.
Марина Поліщук
