Марина Поліщук
Я ще ніколи, НІКОЛИ не купувала абрикоси по 120 гривень. Отаку дрібноту в Херсоні взагалі абрикосами не вважали. Були такі врожаї, що почмакані абрикоси, що падали, змітали і викидали на перегній. І тільки мудрі люди, що поважали рослину, сушили, варили варення а з перестиглих гнали семогон. Шановні абрикоси, вибачте, що я колись казала, що ви мене задовбали. Люблю. Ціную. До зустрічі вдома.
***
Оце ніч пройшла. Почала з вечора слухати українські пісні з пісні ” Гаї шумлять”, потім переслухала багато пісень группи ” Пиріг & Батіг”, потім як почала слухати все підряд, нових виконавців, тай єле о 4-й ночі закінчила. Вірніше не закінчила, а відірвалась. Яка крута у нас музика і тексти! Прокинулась через 4 години, спати хочеться. А настрій гарний. Пісня таки допомагає.
***
Зараз вже боїшся, коли тихо…. бо думаєш, що та сволота знов щось задумала…
***
Їхала в вагоні потягу, який прямував через Чоп у бік східної Європи. Усі місця зайняті. Здебільшого жінки, дехто з дітьми різного віку. Проходи заставлені великими валізами. Хтось перетинає кордон уперше, хтось – навідувався додому. Відповідно, реакція на звернення і запитання прикордонників та митників вже на тому боці кордону різна. Хто розгублений, бо не знає мови, а хто посміхається та відповідає на мові, яку мусив вивчити. Але за душу “взяло” інше. Практично усі пасажири на запитання “мета поїздки” відповідали, що є біженцями, мало хто казав, що є студентом іноземного вишу чи що їде на роботу. Коли черга дійшла до мене, – я вагалася, як відповісти, щоб мене зрозуміли. Я сказала, що скоро повернусь… Прикордонники дружно засміялися: “Ну нарешті, турист”))) З усього сказаного я зрозуміла лише “turist”. І теж ніяково видавила з себе посмішку. Боже, яке щастя, що я в їх розумінні подорожую, а не біжу… Але я добре розумію тих людей, які мусять це робити та мають на те сили внаслідок пережитого.
Статус туриста мене так окрилив насправді, що вже за кілька днів я поверталася в рідну Україну з неймовірним піднесенням. Ще кілька годин, і я буду в своєму Херсоні… Жаль, що прямий потяг туди не йде.
***
Як же цікаво у них там на лівобережжі) Ось, наприклад, змусили дітей розрити поховання жертв масових розстрілів 1941-1943 років поблизу Генічеська. Залучення школярів до ексгумації людських решток називають “патріотичним вихованням”. Дітей жаль, а їхні батьки – просто кончені дебіли.
***
Через рік після того, як росіяни затопили Херсонщину, підірвавши ГЕС. Особливо постраждав тоді мікрорайон Корабел – Острів по народному. Думала, що й дерева всі загинуть. Але природа відновлюється. Люди навіть огородики біля під,їздів саджають. Це одне з найнебезпечніших місць в Херсоні. Але люди тримаються.
***
Я вклоняюсь мужності херсонців. Жити під постійними обстрілами, ходити до магазину, шось готувати, вирощувати квіти, одним словом – жити! Не уявляю.
Дарина Лапіна
