Марина Поліщук
На Херсонському напрямку нашим підрозділам вдалося просунутися в районі Велетенського Білозерської громади та встановити контроль над островом Нестрига.
***
Четверте житло за два роки… Четверте чуже житло… І начебто я маю дякувати за те, що жива моя родина, але… Ком в горлі, і сльози душать, тому що чуже… А своє, рідне щодобово під обстрілами. А в своє, рідне не можна… Поки ще не можна… І постійно шукаєш себе заняття, і виснажуєш себе, щоб не думати про свою квартиру… Щодня пишеш своїм рідним та друзям, щоб підтримати, щоб не втратити звʼязок з тим життям, яке було, зі своїм, рідним… І щодня згадуєш з донькою про наш рідний Херсон, про затишні вулиці, про друзів… Згадуємо й тримаємо той тісний звʼязок скрізь сльози, скрізь біль, скрізь четверте чуже житло…
***
2 роки тому ми виїхали з окупації.
Не знаю де було страшніше бути під прицілом — протягом 5 днів у спробах виїхати з окупації чи два місяці перебування там…
Страшно уявити як під цим ярмом наші люди живуть роками. Якщо ви читаєте це, знайте, ми не забуваємо про лівий берег, Донбас і Крим. Ми з вами.
***
А я ось думаю, а якби Україна раптом відкрила кордони для усіх бажаючих, а країни Європи припинили б надавати будь-яку допомогу українцям, скільки б людей тоді чкурнули? Ну якщо припустити такий фантастичний варіант. Я майже впевнений, що, попри усі фігові перспективи в Європі, був би величезний потік виїжджаючих, а Київ швиденько став би адміністративним центром “Малороссийского федерального округа РФ”. Народ! Тільки без агресії! Це – просто песимістичні думки, так би мовити, вголос. Я сам дуже стурбований ситуацією.
***
Велетень. Зараз це червона зона, а там у іншому житті – улюблені місця для відпочинку та рибальства велетенців. Колись, після другої світової війни в цих глинистих скелях рили собі землянки мешканці Гончарного і Велетенського, що повернулись додому і знайшли своє село в руїнах. Вони жили у цих вогких і холодних норах, аби тільки вдома, в себе. Потім разом збудували бараки на декілька сімей і потихеньку почали розбудовуватись. Скажені обстріли росіян, загибель сільчан пробуджують спогади, які ніколи не покидали свідків тих подій. Нічого не забудемо і не пробачимо зараз.
***
Одеса. Вода плюс 13, місцеві в куртках, а херсонцям, аби море… Бо невідомо, коли знову приїдеш.
***
Українки дивовижні. З підслуханого.
– Ну, тривога, але спокійно, це дрон, не ракета, і він поки по області, ще не в місті.
Дарина Лапіна
