Марина Поліщук
Дорога з міста на нашу дачу, яка тепер на окупованому лівому березі, була через антонівський міст. Це був улюблений відрізок 27 кілометрового шляху до наших воріт. А іще дорога через ліс. Кажуть від того лісу тепер ріжки та ніжки. Бо горів і окупанти выполняли на свої фортифікації.
Залишають по собі згарища, руїни і міни. Варвари.
***
В окупації людей запрошують на роботу. Але, обовʼязково, щоб колектив демонстрував справжній російській патріотизм. Для цього будуть раз у тиждень перевіряти ваш телефон, моніторити ваші фінансові потоки та звʼязок з Україною. Що цікаво, самі зарплати істотно урізали. Якщо на початку обіцяли пристойні гроші, зараз і затримки і суми менші.
***
Випадково почув таку розмову:
– Найбільший в світі жилий будинок – в китайському Ханчжоу. Там живе близько 30 тисяч людей. Ціле місто в одному будинку.
– Уявляю собі, які наслідки матиме там приліт.
Є профдеформація, а деформація серйозніша, спричинена війною. І з цими змінами в свідомості людини не співставна, мабуть жодна профдеформація.
Почувши ту розмову, я пригадав думки, які виникають у мене, коли тут, в Дніпрі, бачу сучасні будинки з великими панорамними вікнами.
Я дуже люблю коли є простір і багато світла. Але коли бачу панорамні вікна, думаю про те, якими в кращому випадку неприємними, а в гіршому – трагічними можуть бути наслідки впливу вибухової хвилі на такі вікна.
Стає моторошно.
І це – ще малесенька-малесенька частка того, що поселилося в моїх думках та моїй уяві через війну.
Начебто і не дуже багато пережив, не дуже багато бачив порівняно з чималою кількістю людей, але…
Що ж, у кожного з нас – своя «планка протікання даху».
***
Що у мене на думці…
Багато всякої всячини:
Чи подзвонять;
Чи здорові;
Чи скоро лівий берег звільнять;
Чи ще не здохло оте, про яке фб може заблокувати;
Чи не згоріла, та що з білого каменю, але червона;
І так далі. Список великий.
А про що я…
Дякую за сьогоднішній день нашим збройним силам.
***
В Польше так резко и быстро цены растут, что хочется всё бросить и поехать домой, но у меня нет дома….из тревожного.
***
Неодноразово ворог обстрілював місця здійснення торгівлі у Херсоні. Звичний зовнішній вигляд – забиті OSB вікна та вітрини. Часто – габіони чи мішки з піском, якими власники намагаються додатково захистити персонал та покупців.
Проте незважаючи на вибухи поряд та часто і пряме попадання – заклади Херсона продовжуються працювати. Затишні кав’ярні, продавці з усмішками, що поспішають показати товар, весняний вітамінний асортимент на ринках.
“Звісно страшно, як гучно, – діляться продавці, – Але ж це має хтось робити. Поїхати в інший край міста за продуктами – буває вкрай небезпечно.
Тому ми там, де мусимо бути”.
***
А давайте започаткуємо, в кожному дні помічати що є позитивного?
Ну так не може бути, щоб хоч раз на день ви не посміхнулись, не помріяли про гарне, не обійняли того хто поруч.
Ян Ярчук
