Марина Поліщук
Ми заявляємо про війну до нашої перемоги, але в той же час гальмуємо розгляд закону про мобілізацію, анонсуємо відкриття цивільних аеропортів і пропонуємо за бабло відкупляйся від мобілізації… Якось так.
***
Наче місток між двох реальностей в яких доводиться жити.
Сьогодні трапився ефір з порадами психолога щось на кшталт: не читайте новин, мислить позитивно, гуморіть і буде вам щастя. Що сказати. Пораділа. Щиро пораділа за людину, яка має такий досвід війни і що для певної аудиторії ці поради справді можуть мати цінність. Я геть не та цільова аудиторія. І це нормально.
Я моніторю новини. Не тому що хочу, мушу. Моє життя триває в двох містах, одне з них – зона бойових дій. Там всі, хто цінні і важливі. Там мій дім. Я хочу мати можливість до нього повернутись. Проте, я маю аналізувати ризики , якщо цього не станеться. Якщо мине ще півроку-рік, чи буде сенс для мене кидати вже більш менш налагоджене за 1,5 роки життя в іншому місті і, в черговий раз, починати все спочатку в місті, яке добряче зазнало всі жахіття війни. Поки не маю чесної відповіді для себе. А вона важлива для внутрішнього спокою.
Я хочу знати, що відбувається в моїй країні і бути готовою до будь-яких сценаріїв, бо одного разу я вже мислила позитивненько і не аналізувала загрози. В моєму випадку, як раз достатній обсяг правдивої своєчасної інформації дає можливість підготувати собі план Б, а в разі потреби В. Мати план і достатню кількість ресурсів для його реалізації – суттєво знижує рівень внутрішньої тривоги.
Дивитись на світ через рожеві окуляри – не моя стратегія. Занадто багато вже довелось прожити і усвідомити. Мені болить від всіх трагічних подій. Але я обираю не ховатись від болю, я його проживаю, даю собі час відновитись і усвідомити, щоб рухатись далі. Через біль приходить найцінніший досвід, який інтегрується в життя, робить сильнішою, відкриває нові сенси. Ще є чому вчитися. Є над чим працювати. Проте, я навчилась прокладати для себе той місток балансу між двох паралельних реальностей. І в цьому моя сила сьогодні.
А в цілому, так. Мислю позитивно і з гумором начебто ок)
***
Про Херсон…
Місто, що стікає кровʼю незламних людей.
Місто, де щасливі, бо живуть в Україні.
Місто, в якому не чекають, а йдуть до перемоги – хто як може.
***
Новокам’янській школі Милівської громади на Херсонщині лише 30 років. Вона зруйнована повністю. Для кожного корпусу школи російські військові випустили окремі авіабомби.
***
Стоїть наш Кристал порожній вже декілька років. Заміть ревіння трибун, ревіння дронів над ним. А де-не-де ще зетки стоять припарковані. Таку можна і в музей здати. Якщо господар не знайдеться.
***
Агітаційні плакати окупантів про вибори з надписом «осталось 3 дня» нагадують фільм жаху «Дзвінок». Там також була фраза «залишилось 3 дні» і в кінці хтось помирав. Може, окупанти на рівні підсвідомості хочуть, щоб сюжет з фільму реалізувався в житті? Вождю треба б задуматися, на кого він покладає надії, та довірив створення цієї інфокампанії. Якби так не вийшло, що фраза стала пророчою.
Ян Ярчук
