Редактор
Про 24 лютого 2022 року. Він для мене не закінчився – це наче триває один довгий лютий день.
А ще я думаю про те, що для багатьох українців війна розпочалася у 2014.
Ми поговоримо про все після перемоги.
***
Розповіли, що багато тварин в заповіднику Асканія Нова загинули через стрес від постійних гучних пусків ракет та КАБів з російської авіації в цьому районі
***
в якій прекрасній компанії ми бухали 23.02.22, як в останнє. було приємно бути серед своїх, які все розуміли
так що деякі навіть не чули прильотів зранку і мали пару годин незаслуженого сну.
***
Ціна жахливо величезна – мільйони біженців, десятки тисяч вбитих, сотні тисяч покалічених. Одним словом – вкрадений світ. Безкарність тих, хто за день здав Херсонщину, може мати серйозні наслідки для Майбутнього країни. Бо жити інакше – це в першу чергу мати зрозумілу історію.
***
Колись давно я прочитала книгу індійського філософа Сарвепаллі Радхакрішнана і багато років він допомагав мені долати “гострі кути” в житті. Він сказав: “Можна ненавидіти негідні вчинки людини, але людину ненавидіти не можна, людину завжди треба жаліти”. Я повторювала це собі щоразу, коли думала про зло й носіїв зла в цьому світі. І ось я вже третій рік намагаюся зрозуміти, як застосувати цю філософію до істот, які з виду ніби люди, але насправді – не люди? Чи – люди? Ох, Сарвепаллі Радхакрішнане, добре бути філософом і жаліти, поки не побачив ерефівців…
***
Зникла мотивація. Зникло бажання відповідати на питання “як ти?”. Зникли мрії.
Зникла цікавість до навколишніх подій. Зникла будь-яка цікавість до інших людей.
Залишилось лише питання до самого себе: що в тобі залишається сьогодні, що змушує тебе далі тут бути, без мотивації та мрій?
Я кожного ранку і вечора намагаюсь знаходити відповідь на це питання. Не знаходжу.
***
Є такі телефони, котрі вже ніколи не задзвонять…
Є такі люди, котрі більше ніколи не повернуться…
***
Коли окупанти мене викрали та везли у Херсон, в їхньому автомобілі грало наше радіо «Байрактар». У мене був дисонанс! І тут орк сказав: «Ви так багато патріотичних пісень написали». «Нація у нас співуча», – відповів я.
І, дійсно, ми співаємо, коли сумні та веселі, коли знедолені та щасливі…
Українці – неймовірні! Це ми доводили під час протестів проти російських окупантів, коли партизанили, волонтерили… І це ми продовжуємо підтверджувати зараз, роблячи все можливе для наближення перемоги.
Ян Ярчук
