Редактор
Дякую, що настав день і ми живі. Вночі били десь дуже близько, то ж бігала у підвал. Вчора був поганий день в Херсоні. Тільки вдень четверо загиблих, двоє чоловіків згоріли в машині після обстрілу( це вже другий випадок за недавній час) жінка прямо на вулиці і один чоловік прямо у своїй квартирі. Один хлопець поранений. Наче й кількість обстрілів зменшилась у рази і кількість випущених снарядів ( снарядний голод, чи ні, чи наші їм їхні пушки і самоходки попалили?), але кількість загиблих збільшилась, бо б,ють коли людей на вулиці все ж вдосталь. Кожен виїзд в місто небезпечний. Але тримаємось.
***
За інформацією, яку розповсюджує окупаційна адміністрація, ще 25 українських дітей з Каланчаку вивозили на новорічні свята до мордовії (рф). Це продовження тактики примусової інтеграції тимчасово окупованої частини Херсонської області до рф. І ще один приклад того, скільки зусиль вони спрямовують на формування впливу на наших дітей.
***
Львів – іншій світ, інша реальність, наче немає війни та не гинуть львівські українці. Так, львівські українці це мабуть інші українці, окремі від Херсонських, Запорізьких, Харківських… Одним треба захистити свою країну, а іншим 3 гектари з озером! От прям терміново! Кожного дня, якась гидка реальність в країні. Євробачення чомусь зовсім не бюджетне ((. Ці люди збираються думати про війну? З 14 року вже достатньо зрозуміти, що вона сама якось не пройде!
***
Як би там не було, але дуже б хотілось почути хоч одну причину звільнення Залужного. Може б ми і погодились. Може підтримаємо.
Президент вирішив його звільнити тому що…
А далі тиша.
***
Херсон. Лютий. 2024. В центральній частині міста вже май же не лишилося цілих вікон…
***
За два роки повномасштабної війни до наших співвітчизників досі не доходять елементарні речі. НЕМОЖНА, НІКОЛИ НЕМОЖНА постити, репостити інформацію про безвісти зниклих військовослужбовців, а тим більше зазначати у таких постах інформацію, у якому районі військовий зник, у якому підрозділі він служив.
Якщо завдяки Фейсбуку цілком реально знайти зниклого песика, котика, загублену сумочку чи телефон, то з військовими цей алгоритм не працює. В абсолютній більшості випадків зниклий безвісти – це, на жаль, двохсотий. Дуже маленький шанс, що він потрапив у полон. І майже нереальний, але все ж теоретично ймовірний, – що якимось чином у тилу ворога, розуміючи безперспективність прориву до своїх, зміг у напівзруйнованій хаті знайти цивільний одяг, щоб закосити під місцевого, а далі діяти за обставинами. А тут ваш репост – зник безвісти в такому-то районі, фотка у військовій формі, всі анкетні дані. Думаєте, кацапи таке не читають? Повірте, ще й як. Від простих бійців до цілих підрозділів, бази даних створюють відповідні, обмінюються ними у телеграмчиках. І от завдяки вашому репостику хлопця можуть просто на місці розпізнати і розстріляти.
А ще існують різного роду шахраї, які теж з радістю ваші пости читають. І в них завдяки соцмережам є можливість подзвонити родичам, придумати безліч історій від “Перебуває у вкрай важкому стані, терміново потрібні надзвичайно дорогі ліки” до “Він у нас в полоні, але за певну суму ми зможемо його повернути” і виманити в нещасних останні копійки.
***
Я не суддя, щоб когось засуджувати, але скажу відверто: людям, які не хочуть воювати, доведеться все рівно це робити.
Тільки зараз є вибір, куди іти, бо є рекрутингові кампанії. А через деякий час тебе просто підхопить ТЦК, чи прийде повістка, і тебе відправлять туди, куди ти не хочеш.
***
И наступает такой момент, когда слезы высыхают. Не потому, что всё становится вдруг сразу замечательно, а от того лишь, что лимит на страдания твоей души исчерпан. Вот так вдруг и сразу. Успокаивается сердце и перестаёт тревожить завтрашний день. Ночами спится и утро не приносит боли. И очень хочется быть счастливой, такой счастливой, чтобы от радости всё запело у тебя внутри. И ты чувствуешь, как каждой клеточке твоего тела становится хорошо. Нет, не произошло ничего необыкновенного. Просто не может же быть всё время плохо. Так не бывает.
У громаді, де стріляють: ой, думаємо ми, як городи садити, бо ті дрони шастають.
Наші селяни…
Храбан Діана
