Редактор
“Ти жива? Здається, це була бомба…” Вчасно від’їхали. Живі.
***
Я любила гуляти з дітьми цією вулицею в Херсоні. Це наслідки удару авіабомби армією рф по центральній частині міста.
Архітектурні пам’ятки, багатоповерхівки зруйновано в лічені хвилини…
Ворог знищує нашу історію, культуру. Іноді здається, що такого не може просто бути в 21 сторіччі, що плем’я варварів в цій частині України реалізує свої найпотаємніші/жахливі бажання. Невже цивілізаційний світ може таке допускати, бо це ж мирні наші квартали, виплекані декількома поколіннями городян.
***
Я Вам бажаю ніколи не відчувати те, що відчуваю кожного дня я.
Це моє місто Херсон. І я інколи витрачаю кілька хвилин щоб впізнати в цих руїнах будинки, які я точно знаю. Понівечені вулиці, які практично невпізнані.
Боляче.
***
Зателефонувала жінка з Херсонщини, яка зараз живе на заході країни.
Плаче. Скільки не говорили, постійно плаче. Там чудова природа, прямо в дворі гірська річечка, а серце тягнеться у херсонські степи, під паляще сонце, до свого дворика, відвідати могилку чоловіка. Хоче там бути, біля нього…
Плаче…
Згадує, як за два тижні до початку наступу у них у селищі проводили агромєзні навчання під контролем оних, і запевнили у повній безпеці, а 24 лютого машинами разом з атовцями вона у халатику і домашньому пальті їздила до військоматів, але мусили самі собі давати раду.
Плаче…
А зараз її наймолодша дитина також десь там, на Херсонщині і просить не хвилюватися, бо кілька днів, може й більше, буде не на зв’язку. А як же не хвилюватися, коли таке сказав?
І знову плаче…
Я намагаюся заспокоїти, хоча у самої сльози, та хіба ж це можливо…
Каже, що ходити не може, упирається на ціпок, але на якись флешмоб чи акцію, чи щось таке у підтримку Залужного таки пішла б.
Так що, якщо ви десь побачите на майдані дві войовничі жіночки з бойовими ціпками, то то ми!))
***
У цьому світі є прифронтовий Херсон, де кількість собак на вулиці стрімко (якщо я часом чогось не пропустив) наближається до кількості людей. Херсонцям вже давно не треба пояснювати причини цього феномену: люди виїжджають у безпечніші місця, а покинуті собаки, яких не встигли стерилізувати, розмножуються…
***
Херсон тут! Він живе і тримається, завдяки своїм мешканцям, які прикладають максимум зусиль, щоб працювали комунальні служби, адміністративні установи, крамниці, лікарні і всі інші об’єкти, які забеспечують нашу життєстійкість! Особливо надихає те, що херсонці, які тимчасово перебувають в інших регіонах, не полишають тих, хто залишається вдома – швидко реагуючи на їхні потреби та виклики.
***
Ми досі воюємо за державу, в якій бухий суддя може безкарно вбити військового на блок – посту, потім попісяти в баночку водою, пославши суспільство і не понісши жодної відповідальності.
***
У Херсоні таких вулиць, що частково зберегли пам’ятки архітектури ХІХ – початку ХХ ст. після другої світової війни, дуже мало. За них бились активісти, щоб не руйнувався історичний образ міста. Але що до того російським військам, у яких планове списання боєприпасів і яким абсолютно не важливо, куди і навіщо стріляти, коли стрільба за графіком?
Марина Поліщук
