Редактор
Була сьогодні у рідному селі на Херсонщині, до дому не підїджали. Нема і боляче. Були в гостях, теплі розмови, спогади, як було. Із страшного – про окупацію, як обстрілювали село, як кидали фосфор, …і війну, про людей і не людей. І от телефон мені ввечері видає батьківський будинок, із того мирного і щасливого життя. Але… як і тоді кажу: Все буде Україна!
***
Стосовно різного сприяття війни в різних регіонах…Згадалася історія з перших місяців вторгнення… Приїхав в мирне місто, знайшов житло, але місце, де поставити на ніч машину, не знаходив. Так сталося, що грошей залишилось біля 300 грн. в кармані. Ставити біля дому було заборонено правилами, інших місць не було. Хоча там ціле футбольне поле вільне. В машині купа речей, з якими пересувався по світу, не хочів на одну ніч все заносити. Спитав дозволу – отримав лікбез, як навчитися ставити машину за два квартали або на стоянці. Тоді зрозумів, що твоі проблеми, це лише твої проблеми.
***
Їду в маршрутці з Миколаєва..
І мабуть вже в стотисячний раз в житті відчуття спокою і щастя
Не зважаючи на те що повертаєшся на лінію фронту.
Мене зрозуміють ті хто народився і виріс на Півдні.
Дикий степ!
Безкрайнє небо!
Повітря Свободи!
Моя Україна! Люблю безмежно!
***
Спецпідрозділи Нацполіції, Нацгвардії та морської піхоти, які виконують завдання на Херсонському напрямку, отримали сотню ударних безпілотників.
***
Несподівано на вулиці міста зустрів людину з лівого берега, яка до цього майже два роки потерпала від окупації. Очам не повірив, думав, що привиділося. Та все ж таки у тендітній виснаженій жінці впізнав свою давню добру знайому. Відчуття радості і здивування змішались у своєрідний коктейль.
Радості – від усвідомлення, що людина змогла вирватися з того пекла, бо добре знав, що довелося цій жінці пережити в окупації, враховуючи її позицію і кількість “добрих” односельців навколо. Здивування – від того, що жінка вибрала не дуже безпечне місце для порятунку.
***
Херсонці щодня гуляють з собаками побитим містом, працюють, допомагають нужденним – і людям, і тваринам, усувають наслідки прильотів. Одним словом – живуть. І вірять у Перемогу.
Марина Поліщук
