День 682. 6 січня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Херсон щодня атакує російська армія, а комунальники виходять на роботу – і працюють. Просто працюють, аби в їх рідному місті був лад, а де порядок там – і життя. Зарплата, якщо 10 тисяч гривень є, то і слава Богу. Мріють про перемогу, жартівливо розповідають про свою роботу під обстрілами, якщо  запитати,  і просто виконують свою роботу у прифронтовому Херсоні.  За даними міськради, з  часу деокупації міста  серед представників комунальних служб і підрозділів міськради 22 особи загинули й 44 поранено, на робочому місті від обстрілів загинуло 10  і 11 було поранено. Отака ціна розміреному  життю людей, що залишаються в Херсоні.                              

***

Зайшла оце в тіки-токи оті))) Пишуть: “красівоє”. Хочу збагнути, а де? Оці уйо**ща??? І пригадую, як на вечір родичка давала нам погортати каталоги “ОТТО”: тонкий глянець, модний різноманітний одяг, класний посуд, а іграшки! Слина до пупа, а ранком натягуєш колготи з заворотами на талії, бо розмір хз який. І уніформу кольору гімна з чорним фартухом. Як у всіх.

Роблю висновок: можна сумувати за теплими моментами у минулому, бо вони були, від них на серці добре. А можна ностальгувати, розуміючи, що у майбутньому у тебе нічого хорошого вже не буде))) І дро*ити на потворні радянські ляльки з придурошними зачісками. 

***

Сьогодні потрібно було поїздити по місту. Збирала посилку племіннику у армію. Стрьомно, скажу я вам. Були у різних районах, в усіх бахкало, але скрізь по різному. В деяких так, що я  навіть не чула ще. Але майже все, що хотіла, зробила. Та в машині, чи просто під відкритим небом дуже страшно. Навіть просто у приміщенні магазина електротоварів, чи Н.Пошти, почуваєшся значно спокійніше. Але вже вдома. 

***

Одеса для своїх. 

Хочу поділитися враженнями особисто моїх спостережень. Місто живе, доброзичливе. Допомагають переселенцям, є пільги воєнним та іншим категоріям громадян…

На питання відповідають ввічливо, іноді в одеському стилі.

Якогось весілля, як писалося в мережі, я не помітила. Проста атмосфера спокою та готовності. Присутні обережність та спостереження. 

Я була біля моря, свого любого Чорного моря… Воно здавалося таким, як і в мирне життя – трохи бурхливим, спокійним та бірюзовим. А сутки тому над ним було страшне – воно рятувало місто та Україну своїми просторами. Кто живе біля моря це бачили.

А в серці мрія його бачити безпечним.

***

В центрі міста, за 15 хв ходи від офісів адміністрації, світла нема вже третій тиждень. Люди попросили про розголос.

Що ж тоді коїться в “спальних” районах і на Острові, якщо сюди не хочуть чи не можуть приїхати служби?

Розумію, що потреби в допомозі більше, ніж бригад. Але центр міста – його обличчя. Іноземні журналісти та волонтери з подивом реагують на те, як три тижні далі перемовин і оглядин не йде.

***

На Херсонщині ще проблема з відсутністю палива до буржуйок. Ні дров, ні брикетів купити або нема де, або ціна золота.