День 614. 30 жовтня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Херсон. Каса в АТБ. Підходить манесенька худенька бабуся з паличкою і пакетом яблук. Стає позаду у черзі. Пропускаю її вперед і кажу, що розрахуюсь за її покупки.

Розчулена старенька починає розповідати. Їй скоро 90 років. Має велику родину, яка, на жаль, зараз не з нею. Вона – 11 разів прабабуся. Наймолодша праонучка народилась 11.11.2022 року, а вона її і досі не може обійняти.
Нашу розмову слухає жіночка попереду у черзі. Забирає в мене бабусині яблука, сама за них платить. Я пропоную їй гроші, вона відмовляється.
Наша старенька йде зі своїми покупками, плаче і весь час дякує. Я дуже хочу, щоб вона дожила до своїх 90 років, та навіть до 100. Щоб вона возз’єдналась зі своєю родиною, обійняла нарешті свою наймолодшу праонучечку!
А усім “непроханим” теж бажаю – не дожити до завтра!

***

Розстріляні дерева, пам’ятники, фонтани – так виглядають парки Херсона, коли по інший бік річки Дніпро позиції ворога.

***

В той час, коли вся країна по копійці збирає на дрони, в Херсоні запускають опалення для більшості порожніх квартир. Опалювати голі стіни мабуть в пріоритеті. Замість того, щоб роздати обігрівачі тим, хто там лишається , місто вішає борги на 80% тих, хто виїхав, бо платити за тепло, яке вони не споживатимуть, ніхто не буде.

***

Окупанти обстріляли маршрутний автобус у Херсоні.
Попередньо відомо про щонайменше чотирьох постраждалих. Одна жінка знаходиться у тяжкому стані.
Інформація уточнюється.

***

Кубрики морехідки сьогодні зруйновані.
До повномасштабного вторгнення в кімнатах проживали курсанти морського коледжу та академії.
З листопада 2022 року в будівлі не мешкало жодного цивільного, а військового й поготів.
Але в жовтні 2023 року окупант вирішив бити по пустій будівлі навчального закладу.

***

Херсонські комунальники – живий приклад незламності та віри у майбутнє свого міста.
Вони працюють в різних районах міста, навіть у найскладніших умовах – під обстрілами та в броні вони виконують свої обов’язки.

***

Свіжа карта Deep State демонструє, що мій дім на лівому березі Дніпра вже в “сірій” зоні. Так це чи ні, вцілів він чи ні – я не знаю. Але молюся за нього кожного дня і потихеньку купую для нього всілякі дрібнички, бо орки давно винесли все – від виделок до унітазу. Сподіваюсь, що все це в одній ямі з ними.