Редактор
Якими ж різними бувають бажання…
Той, хто далеко зараз від України, хотів просто зайти в АТБ, накупити смаколиків у великий пакет.
***
“Осень, осень. Ну давай у листьев спросим”…
Коли вони вже одчепляться від Херсона?
А що б ви спитали у листя?
***
Вчора після обстрілу середмістя довго не міг заснути. Думав – за що це нам? За що так можна ненавидіти людей, намагаючись їх знищити?
За що???
За те, що ми живемо на своїй землі?
За те, що працюємо, любимо, подорожуємо, мріємо, будуємо плани на майбутнє?
За що?
Просто за це віддавати накази знищувати місто?
Я знаю, я впевнений – Україна переможе!
За нами правда, з нами Бог, ми на своїй, рідній землі, ми віримо в ЗСУ!
Друзі, закликаю всіх – по можливості ДОНАТЬТЕ, разом ми сила!
Тільки з допомогою кожного з нас, ми переможемо!
***
Дякую за ранок, за те що настав, за каву і сонечко. За те, що є сили любити цей світ. За друзів і підтримку, за те, що хвилюєтесь за нас. Без вас ми б не витягли. Всіх обіймаю. Будьте мені здорові і благословенні!
***
Як вже задовбали ці люди з російськомовною щелепою і політичні трупи, які повилазили, щоб відстояти їх право бути в своїй країні нікчемами, які не здатні вивчити державну мову.
Серйозно, вам не соромно? Це якого низького рівня має бути інтелект, щоб проживши 32 роки в країні з однією державною мовою, не вивчити, не розуміти і не знати?
***
Ну то “перемога узкого міра”. В тимчасово окупованому Генічеську о р к и ставять бордюри на центральній вулиці, а в Чаплинці – викопують!) Савпадєніє?
***
Жінка, що постраждала від учорашнього прильоту іскандера. І я подумала, що вона і є типова херсонка:” приглядаємо за будинком куми і за старенькою бабусею”. Зараз складно знайти херсонця в місті, хто не допомогає комусь, якщо тільки він сам не потребує допомоги.
***
До Дня української писемності та мови на тимчасових укриттях незламного Херсона з’явились портрети та крилаті вислови відомих українських письменників:
Василь Стус, Іван Франко, Павло Загребельний.
***
барви осені тут.
вечором мати несподівано почала плакати і я миттєво зрозумів чому, бо мама не плаче, навіть коли ми виїжджали через блокпости і після бачили як горіли будинки та взліталм дахи, коли машина неслася з Херсона до Миколаєва, обличчя матері було рішуче спокійним.
-Ти хочеш додому?
мати кивнула.
я обійняв її і заспокоював, пояснюючи чому їй не можна зараз в Херсон.
а на вулиці осінь, вже друга осінь не вдома.
але ми повернемося.
вірю.
Марина Поліщук
Ян Ярчук
