Редактор
Сьогодні були вдома…
Завдяки одному карлику з замашками імператора і його дебілів, це колись Квітучий район став місцем де можна знімати фільми про апокаліпсис.
Груди сміття де лежить дитяча колиска, там же поряд дитячій візочок. А трохи далі чиєсь авто що повністю розплющене деревом. Зруйнований дитячий садочок в якому ще не так давно бігали та сміялись діти.
Будинки які дивляться на вас розбитими вікнами…
А навколо скрізь написи – міни
Дякую вам, росіяни, за таке
***
Сьогодні вранці смердючі росіяни обстріляли з артилерії головний храм московського патріархату в Херсоні. Чомусь я пригадав, як в цьому храмі під час виборів прямо на службі наполегливо раздавали газети проросійської партії регіонів і листівки в підтримку зека-януковича, який палко кохав путіна. А “батюшка” у проповідях розказував за кого треба голосувати.
***
Херсонська кицька пережила два прильоти, так само, як і ми. Тримається. Пробую в цих очах прочитати котячі думки. Невже теж мріє, щоб всі оті колорадські Zуки скоріше пішли на перегній?
***
Вигадайте риму до слова “маск”. Бо у мене крім “хуяск” нічого на думку не спадає.
***
Жизнь в Херсоне это , когда обстрел… а в уютном подвале идёт спектакль!!!
***
Скажу так – залишатися сьогодні в Херсоні це відповідальність. Не лише перед собою, а й перед тими, хто працює для цих кількох десятків тисяч городян у справжньому пеклі. Ну от якби люди вирішили евакуюватися раніше, поліцейський би не загинув. І взагалі не було б потреби у такій кількості комунальників, медиків і т.д., а значить – і жертв не було б. Моя думка – з Херсона треба виїжджати. “Нема куди” вже переважує ступінь безпеки, її там просто немає. Діти, яких батьки не вивезли з фронтового міста, – взагалі нонсенс. І хай не ображаються френди, які не їдуть з Херсона. Люди, ви просто камікадзе(
Глибокі співчуття родині загиблого поліцейського. Світла пам’ять йому. Героїзм ціною в життя…
***
Сьогодні ми бачили, як в Херсоні тягнуть поранених з обстріляної машини, як горять автівки від прильоту, як побило церкву, магазини, кавʼярню, гуманітарний центр, як горіло житло людей…
***
Спочатку я подумала – найбільше мені шкода через війну дітей і підлітків.
Потім згадала про наших аграріїв, селян наших на тих полях, що у мінах, які втратили техніку, збіжжя, сховища.
І стареньких людей, які втратили житло і загалом все, що наживали. І чоловіків, які бачили, як гинуть їх діти і дружини і нічого не могли вдіяти.
І, звісно, тих, хто гине захищаючи нас. Ї їх рідних. І тих, хто гине у житлових кварталах через обстріли і через затоплення загинув.
І тих, хто виїхав через війну і зараз неприкаянний, шукає себе.
І тих, хто у полоні – цивільних і військових.
Ян Ярчук
