Марина Поліщук
Просто думки вголос: скільки життів електриків і тепловиків треба покласти, аби ті 5 тисяч людей на Острові жили в комфорті і не виїхали з небезпеки?
***
Дворами Тавріка.
Людей не багато. Але вони є. І не просто є. Вони живуть. Щось прибирають, лагодять, пліткують, мріють, п’ють пиво, граються. Наче звичне життя. А коли трапляються незрозумілі сліди на асфальті, то піднімаю голову і розумію, що тут прилетіло. Слідів вже майже не видно. Вивчаю. Намагаюсь знайти зачіпки, куди саме. Частіше знаходжу, інколи ні. Гнучкість. Пристосування. Стійкість. Відновлення. Розвиток. Життя. Набір слів. А може й ні.
***
Пазли складаються.
Спочатку забуття розстріляної Херсонської тероборони, яка самотужки, завдяки “про#обу” держави намагалася захистити своє місто. Відмова у наданні їм статуса військовослужбовців, які поклали життя за захист країни. Знову ж таки з вини “про#обу” когось з державних мужів.
Наступний пазл – посадити перевізників, які закрили собою черговий “про#об” влади щодо зелених коридорів, про які вони нам верещали.
Я теж виїжджав таким перевізником. Так, я платив кошти. Але я бачив, як на кожному блокпосту перевізник башляв оркам, щоб нас менше шманали.
І скільки життів українців, яким треба було проїхати так щоб їх не шманали і не перевіряли по списках, вони врятували, ніхто ніколи не порахує.
Їх судять.
А у нас, в деокупованому селі, колаборанти вже відкрито в публічних місцях говорять: “Не радійте, скоро наші повернуться”. Цього чомусь ніхто не помічає.
***
Краще бути “внутрішньою біженкою”, коли не можеш повернутися додому… і бігати по колу по містах рідної країни, де всі свої, де рідна мова, де у дитини є друзі, які не відрізняються менталітетом та поведінкою.. де в тебе “не граються”, як в щойно заведену домашню тварину, де йдеш до лікарки зі скаргою – “вже зранку хочеться застрелитися від відсутності сонця тижнями”, вона з розумінням одразу запитує – “Ви з півдня?” – “Так, з Херсона” – за лічені хвилини пише універсальний рецепт, бо ти вже далеко не перша така у неї на прийомі.. І де питання “Чому так погано?” давно не виникає, адже ти живеш всередині війни і маєш імунітет за останні півтора роки і певну стійкість до випробувань. А не читаєш цілодобово на відстані з жахом новини в телеграмі, одночасно мордуючись почуттям провини… Нас неможливо вирвати з рідної землі і ми не можемо повноцінно існувати за її межами. Відчуваєш внутрішню впевненість, що зараз – то все тимчасово. А далі буде дім. І хоч твоє місто ніколи не буде таким, як було, від того воно не перестане бути твоїм містом. Найкращим на землі.
***
Рашисти продовжують знищувати історію Херсона – руйнують історичні будівлі. Через постійні прильоти херсонська морська академія почала просідати під землю.
***
Острів, це той мікрорайон, що був затоплений три місяці тому, після підриву Каховської ГЕС. А ще це той район, який не опалювався взимку, і в якому електрику наші “керманичі” не підключали з моменту визволення до 1 січня 2023. І ще це район, де багато будинків з електроплитами, тому тут без електрики навіть поїсти не звариш. Тим не менше, після затоплення, більшість будинків досі без електрики
***
Петиція до Президента з вимогою не підписувати закон, який закриває декларації чиновників набрала 44 тисячі підписів. Трохи більше ніж за добу!
Приємно, що громадяни розуміють важливість цього кроку. І як фактор боротьби з корупцією, яка краде перемогу, і як умова інтеграції в цивілізований світ.
Чи розуміє це Президент? Ну що ж побачимо.
