Євгенія Весна
Мрія – незалежна таємна організація, яку фінансують громадяни і яка фізично випилює корупціонерів.
В нас тимчасові загальні захоплення. Комарі в цьому році, як кабани. Вбила вчора 17. Коли б’ю їх, злість уходить.
Кожен раз, коли звільняють нашіх хлопців і дівчат з полону, я радію і плачу. Плачу від болі, дивлячись, які вони худі, понівечені, поранені….. Не можу зрозуміти, як такі знущання і тортури можуть відбуватися в сучасному світі??? Світова спільнота глуха і сліпа.А наші воїни самі найкращі. Перше, що вони роблять після звільнення, це притуляються до рідної землі, плачуть, обнімають прапор України, і в них починають горіти очі. Бо вони вільні..
У стрічці моїй так багато про київський грім. А ранок в Херсоні дарує свій грім….ох і голосно ж.
Сейчас надо ездить каждый день в Гидропарк. Хвостатые после потопа не идут в руки. Надо завоёвывать их доверие. Такое чувство что и мы их предали и бросили. Но мы не могли ни чего сделать тогда, но у них наверное именно такое чувство. Ну ни чего будем стараться завоевать их доверие.
Нове вимушене життя. Всі ми знаємо, що якщо весь час журитися і навіть плакати, це не приведе до жодних змін, окрім погіршення психічного стану. Треба вміти (і намагатись) отримувати бодай якусь радість від життя. Мої діти закінчили навчальний рік дистанційно в Україні , велика подяка усім нашім українським вчителям , їм особливо тяжко навчати дітей в таких умовах, а також офлайн-навчання в новій школі. Дякую! За життя!
Вони місяць намагаються прийняти те, що все для них необхідне у побуті і дороге як пам’ять перетворилось на гори сміття, яке горнуть ковшем у вантажівку, щоб вивезти і не залишити і сліду( їх будинки наразі не придатні для життя. Херсонцям, чиє житло знищила вода після чергового злочину окупантів, шкода рідних стін, намоклих меблів, облізлих курток, іржавих холодильників і пральних машин, але без сліз вони не можуть говорити про те, що гріло їх душі і наповнювало життям їх хати.
Марина Поліщук
Ян Ярчук
