Марина Поліщук
Село Хрещенівка, розташоване в північній частині Херсонської області, на правому березі Дніпра. Тут знаходиться великий сільський парк – площею 8 гектарів, тому село називають «оазисом південного степу». Власну історію про окупацію та про те, як люди віддячують за звільнення та допомогу волонтерам і українським військовим, розповіла «Суспільному» вчителька географії Хрещенівської школи, краєзнавець Оксана Квітка. Далі – пряма мова.
12 березня 2022 року до села Хрещенівка заїхали російські танки. А вже 18 березня окупанти виганяли людей з будинків і заселялися в них, тому місцеві жителі змушені були виїжджати в прибережні села.
Ми поїхали до родичів у Гаврилівку, до рідного дядька чоловіка, та два місяці жили в них. Потім через Давидів Брід виїхали до Нікополя. Понад рік ми жили в Нікополі – місті, яке щодня обстрілювали війська РФ. Але там є інтернет, який вкрай необхідний для дистанційної роботи учителя.
Хрещенівку звільнили на початку жовтня 2022 року. Фото з відкритих джерел
2 жовтня наше село звільнили. Люди поступово почали повертатися. На той час ішли тяжкі бої йшли за Петрівку та Хрещенівку. Гаврилівку, яку теж деокупували, часто обстрілювали російські військові. Тому її жителі змушені були переїхати до Хрещенівки.
Тубус для пороху із зображенням спротиву херсонців. Усі фото надала Оксана Квітка
До села часто приїжджали волонтери, доставляли речі першої потреби: продукти, ліки, одяг, ремонтні набори та питну воду. Відчувалася міцна підтримка жителів різних областей України. Тому мені захотілося віддячити волонтерам та благодійникам. Так виникла ідея розмалювати тубуси від пороху, яких на території села розкидано було багато.
Тубус для пороху із зображенням українського військового, якого окупанти розстріляли за слова «Слава Україні!»
Спочатку я намалювала кавун, нескорений символ нашого краю. Розфарбована гільза сподобалася, потім виникли нові ідеї. До творчості долучилася двоюрідна сестра чоловіка Оксана Ярова, жителька села Гаврилівка. За освітою Оксана теж педагог, але до війни працювала продавцем. Світла в нас не було, фарба погано сохла, а в будинку був їдкий запах. Проте справа допомагала не звертати увагу на вибухи та трохи заспокоювала.
Тубус для пороху з написом «Русский военный корабль…»
Підбір кольорів та патріотичних малюнків захоплював нас. Сувеніри дарували волонтерам разом із прапорами, які шила Люба Зозуля. Ось такий сімейний підряд.
А далі виникали нові ідеї. Так з’явилися «Пес Патрон», «Нескорений Нікополь», «Слава ЗСУ!», «Воля», «Молимося за Україну», «Російський корабель», «Херсон», «Мелітополь» та інші.
Тубус для пороху з написом «Незламний Херсон»
На кожній обов’язково пишемо «Хрещенівка», українською або англійською мовами. Хай усі знають, хто їм дякує. Ми гільзи не продаємо, а віддячуємо за допомогу, хоч вона може бути й фінансова.
Нашу справу активно підтримала вся родина, а вона в нас велика. Навіть у Львові лотерею з кавунчиком провели. Дякуємо Юлі Грабовій за гарну ідею. Кошти, які донатять небайдужі, ми витрачаємо на підтримку українських захисників. Але впевнена, що добрі справи робляться тихо, тому про них розповідати не буду.
Тубус із написом «Молимося за Україну»
Зараз збираємо кошти на пам’ятні дошки для земляків, які загинули на цій війні. Вони були учнями нашої школи. Віримо що відбудуємо село й наша Хрещенівка знову розквітне. І жителі Гаврилівки повернуться додому. Бо так має бути. Добро переможе зло, а віра – зневіру. Бо ми живемо на своїй землі, землі наших батьків, які виростили нас справжніми українцями. Роботящими, розумними й талановитими.
На головній світлині: тубус для пороху із зображенням кавуна та підписом «Херсон, 11.11.2022»
Ян Ярчук
