«До комендантського часу ми встигали лише до Одеси, тому й залишилися тут» – історія автоінструктора з Херсона

Для багатьох херсонців прихистком стали сусідні Миколаївська та Одеська області.  Як облаштовуються херсонці на Одещині, де шукають роботу? Публікуємо історію інструктора однієї з автошкіл Херсона Володимира Кононенка.

В Одеській області постійно збільшується кількість внутрішньо переміщених осіб. Особливо помітно це стало після звільнення Херсона та правобережної частини Херсонщини – через постійні обстріли російських окупантів багато хто вирішив виїхати, щоби вберегти своє життя.

За словами голови координаційного Гуманітарного штабу Одеської області Олексія Чорного, якщо на кінець жовтня кількість переселенців у цьому регіоні становила 123 тисячі, то станом на 9 грудня на облік як внутрішньо переміщені особи стали майже 133 тисячі людей. Чорний додає, що після звільнення Херсона цей показник постійно зростає – ще у вересні переселенців було близько 110 тисяч, повідомляє Бесарабія inform.

Як облаштовуються херсонці на Одещині, де шукають роботу? Далі – історія Володимира Кононенка, який виїхав з окупованого Херсона та навмання поїхав шукати безпечне місце. Вибір упав на Одесу. Як починав життя наново відірваним від рідних, херсонець поділився з Новини.LIVE.

***

Завжди жартівливий та усміхнений – лише таким знають інструктора Володимира Івановича учні однієї з одеських автошкіл. Дехто навіть не підозрював, що пан Володимир не одесит – він достеменно знає кожну вулицю та складну дорожню розв’язку. Вивчати Одесу довелося після порятунку з Херсона.

Залишав Херсон з другої спроби

Виїжджати з рідного міста було складно насамперед морально, каже Володимир. Там усе своє, рідне та знайоме. Але вибору не було. Мав бути важкий шлях – їхали в невідомість.

«Сімдесят кілометрів ми здолали за шість годин. ДНРівці на блокпостах не хотіли випускати нас до Одеси чи Миколаєва, казали: “О, Одеса нас відганяє!” А от про Кіровоград через радянську назву говорили: “О, туди можна”. Де зупинитись, я вирішував вже під час дороги, після перетину блокпостів. Обдзвонював знайомих, але позаяк до комендантського часу ми встигали лише до Одеси, то я і залишився тут», – розповідає херсонець Володимир Кононенко.

Виїхати з міста наважився наприкінці квітня, коли херсонці через відкриті обстріли вже боялися виходити на мітинги. До того ж знайомі почали масово зникати. Згодом стало відомо, що люди, яких вивозили невідомо куди, повертаються змарнілі та поранені, а дехто зник безслідно дотепер. 

«Нам пощастило з сусідами»

Одним з приводів покинути місто було й те, що Володимир колись працював в одному з департаментів МВС в Херсонській області, про що могли дізнатися окупанти. Був ризик, що «доброзичливці» могли навести росіян і на те, що в родині чоловіка є ті, хто служать у Збройних силах України. 

«Коли все почалося, мій син був на кордоні з Кримом. Я знав, де він, але не знав, що відбувається і що з ним. Він отримав осколкові поранення, опіки та контузію. У багатьох наших сусідів рідні в Збройних силах, та й ми переїхали з місця реєстрації. Може, це нас врятувало або просто пощастило з сусідами», – ділиться Володимир. 

За словами чоловіка, залишити найцінніше в місті, де окупанти почуваються як удома, було найважче. Забрати із собою всю сім’ю було неможливо через хворобу літньої матері. Та й син службу не покинув, а після лікування повернувся до лав ЗСУ. Дружина Володимира доглядає літню матір і сьогодні, провівши 9 місяців в окупації, хоча з виходом росіян за Дніпро безпечніше в Херсоні не стало. 

«Дуже гучно. Інколи близько прилітає – у межах 500 метрів. Неподалік школу й ринок розбомбили. Ні світла, ні тепла не було десь місяць. Воду набирали зі свердловини. У черзі можна було простояти 8-9 годин. Що мої кажуть? Страшно, але ми матір не можемо транспортувати з міста. Та й в Одесі дуже складно знайти житло зі зручними умовами», – зізнається чоловік.

Тож Володимир живе з постійним страхом за рідних, адже дружина та мама швидко спуститися в укриття не можуть. А Херсон щодня обстрілюють «асвабадітєлі» як помсту за непокору. 

«У переддень Різдва під час обстрілу загинуло 10 людей і 70 поранено, тож, звісно, хтось тікає. Нестерпно важко, коли це зробити хочеш, але не можеш», – стримано відповідає Володимир, змахнувши чоловічу сльозу.

Працював на такій посаді в рідному Херсоні

Щоб допомагати рідним бодай грошима, Володимир Іванович розпочав пошуки роботи в Одесі та незабаром став інструктором в автошколі. Спершу передавав кошти через знайомих, тоді в Херсоні ще «ходили» рублі з курсом 2 гривні за дерев’яний. Профіль був знайомим, бо після виходу на пенсію з 2015-го на такій посаді працював у рідному Херсоні.

«Мої лекції допомагають мені та моїй родині почуватися безпечно на дорозі. Якщо я зможу довести до людей, як треба поводитися на дорозі, щоб це було безпечно для них, то це буде безпечно для інших», – ділиться інструктор. 

Одеса, яка стала випадковою гаванню для Володимира, тепер місто, де довелося розпочинати життя спочатку. Але допомагає триматися віра в те, що скоро Україна переможе. 

«Я обов’язково повернуся в Херсон, як тільки відкриються нові філіали автошколи, де я працював до війни. Хай би вже вона закінчилася», – головне бажання Володимира на Новий рік.