День 300. 20 грудня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

300 днів страхітливої війни. По місту гатять так як і на 3-й. Хоча ні, значно більше. Коли це вже закінчиться?

Если мы всё-таки переживём то, что сейчас творится в Херсоне, то Бурерождённые и Неопалимые – это мы, херсонцы, а не мифическая Матерь Драконов!
Силы Небесные, берегите Херсон. Точнее то, что от него осталось.
пс. Неужели они и правда потом будут гордиться тем, что в упор расстреливали мирный, разграбленный ими же город?..

єдине, що можу робити от просто зараз – це помолитися за Херсон, за тих, хто у місті і за ЗСУ. І донатити. кац-пи – цапи, кожен їх удар по місту – це ще і смерть російського міра, російського балєта, російської церкви. Кожен удар – мінус родинний зв’язок, мінус пушкін, мінус російська мова.

Смотрю сейчас много разных сюжетов про Херсонских партизан.
Тема сейчас актуальная и очень интересная , интересная в плане как ее юзают некие чиновники. Вы, наверное, уже видели ряд сюжетов такого плана, как открывают лица партизаны и говорят, как они тут по координации делали вещи против оккупантов. Но..
Есть одно большое но, настоящие партизаны, до сих пор не открыли и не откроют свою лица, после освобождения Херсона, они оформились в ряды ССО и ГУР, от которых работали в период оккупации. Они сидят в тюрьмах на левом берегу и подвергаются пыткам, а кто уже к сожалению и погиб в плену…
А есть партизаны такие , которые во время оккупации держали бары с алкашкой или сидели в Болгарии, а сейчас на каждом новостном посту или сюжете называют себя партизаном.
Партизан – это не сидеть в оккупации и торговать пивом , Партизан – это не отсидеться в Болгарии и вернутся.
Партизан – это каждый день идти на риск , партизан – это зарезать двух руских на Шуменском , партизан – это подорвать машину Савлученко , партизан – это корректировать нашу артиллерию и сообщать размещение и передвижение сил оккупанта. И эти настоящие партизаны не откроют свое лицо, так как война не закончилась и никто не знает, что будет завтра.
Разделяйте друзья, партизанов от популистов политических.
Я понимаю, что у некоторых уже началась политика и предвыборные «трамплины», как они уже говорят. Но не таким путем.
Мы должны стать Херсонцами, которые больше не будут хавать политический мусор , и закрывать глаза на п*даров.

Якщо росіяни так гатять по Херсону, який вони нещодавно “приєднали”, то можна уявити, як вони гатитимуть по москві

Чому мене навчила війна?
Отримувати задоволення від життя у любих обставинах.
Навіть від дрібниць. Навіть коли нема настрою, води чи світла. Навіть під час повітряної тривоги.
Випийте теплого чаю. Подзвоніть друзям. Пограйте у настольні ігри. Прогуляйтесь. Зробіть донейт. Почитайте книжку у світлі ліхтарика. Обійміть кохану людину. Розкажіть казку дитині.
Насолоджуйтесь кожним кроком сьогодні, зараз, завжди.

Про херсонські реалії…
Сьогодні попрощались з нашою Вікусею… Весь час відспівування лунали вибухи… Проводжали нашу дівчинку тісним колом рідних та друзів – місце та час не оголошувався широкому загалу з питань безпеки.
А тепер про повагу наших херсонських очільників до волонтерів – жодного слова співчуття родині з моменту трагедії… Жодного персонажа на прощанні… Навіть, традиційний бюджетний букет чи вінок з заступником заступника не передали…
Наші колеги з Миколаїва приїхали підтримати та висловити співчуття від організації і передали рідним Вікторії відзнаку голови Миколаївської військової адміністрації! А для херсонської влади загибель волонтера під час виконання своїх повноважень рядовий епізод, який не вартий навіть уваги… Робимо висновки…

У мене запитання….
Ось, вже на протязі майже 10 місяців мої рідні і близькі спонукають мою сім’ю виїхати з Херсону.
Зараз у Херсоні, безперечно, не дуже тихо і я наважилась на пошук житла для нашої родини. Але, не дуже далеко (розглядаємо Миколаєв та його передмістя), бо у чоловіка є робота у Херсоні, а для того, щоб винайняти житло, як не дивно, потрібні гроші.
Моя родина: я, чоловік, восьмирічний син, два кота і німецька вівчарка.

Знаєте скільки було пропозицій від реєлторів????
0…
З таким набором ми вам нічого не можемо запропонувати….
Так, що робити? Кого бросити, як не потріб? Котів, вівчарку чи чоловіка?