День 233. 14 жовтня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

і настав той день, коли ВСЯ стрічка в привітаннях і теплих фото 🙂
і це ж сьогодні навіть не вихідний (хоча мав бути)
дяка вам до неба, захисники і захисниці!
божої опікі кожному і кожній!

Як можна було б кайфонути у жовтні?
Пити айріш каву на Сагайдачного у Києві; купувати хендмейд в Одесі; сидіти на краю скелі в Актовському каньйоні; фотографуватися на фоні старого млина у Мигії; їхати по трасі на Умань крізь листопад, як на зорельоті крізь зірки; їсти чебуреки на Мангупі або пити чай на березі у Гурзуфі; гуляти по Набережній Нової Каховки й робити ювілейну 1000 фотку її чудових джерел…
Натомість сьорбаємо чайок під вибухи, читаємо новини, сумуємо, лаємося з тік-токерами з… Але! Чи скиглимо? Ні. Ні, ні, ні! Бо правда наша, а “плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ”.
Лють конвертується в донати. Гнів не дає розкиснути. Добрі люди до щему у серці стали ближче й рідніше. І ще є дві пухнасті дупки на балконі, які зараз вихватять, бо то не здобич, а метелик, не чіпайте, кому кажу!
Надолужимо. Відбудуємо. Не забудемо. Зможемо. Не сумніваймося.

На початку війни нас дивувала Укрзалізниця. Та сама, яка в мирний час не могла впоратися з некритичними викликами і переважно була далека від клієнтоорієнтованого підходу. А в найстрашніші часи почала являти дива людяності, самовідданості і професійного реагування на труднощі і форс-мажори.
Зараз ми бачимо, як електромережі ДТЕК творять неможливе. Коли після потужних ракетно-мопедних атак все відновлюється дуже швидко і працює на зло ворогу, який вже анонсував, що Україну надовго поглинула темрява ???? І це все робиться руками монополіста, який попив з нас кровушки. В першу чергу руками тих працівників, над якими ми звикли глузувати за пофігізм і здатність не робити нічого, якщо є шанс не робити.
А от уявіть, якою б була Україна, якби ці та інші гіганти докладали стільки зусиль, щоб не просто проїдати запас, який лишився їм від радянських часів, не думаючи про задоволення клієнтів, а реально розвивалися, докладаючи хоча б половину тих зусиль, які докладають зараз? Не перестаю дивуватися потенціалу країни, в якій мені пощастило народитися ???? І в найважчі часи уявляю собі, на що ж прекрасне ми її перетворимо, якщо хоча б половина людей зробить правильні висновки після нашої перемоги.

росія офіційно продовжила термін ремонту Кримського мосту до липня 2023.
Міст Кличка буде підремонтовано до кінця жовтня 2022.
Я всьо.

Україна нагадує мені якусь героїню ненаписаної новели Стефаника-Тарантіно
Ким ми були для Європи до 24-лютого?
Бідна, нещасна, скривджена сирітка. Живе в хаті, край лісу, без батька-матері… Козу пасе, чабрець збирає, щось там тихо співає саме собі, та вінки в‘яже з кульбаби…
А проти ночі до неї прийшло шестеро гвалтівників-грабіжників. То вона трьох застрелила з ружжа, двох заколола вилами. І ще одного зарубала сокирою…
Потім повечеряла, і спати лягла…

Звонок з Херсона.
Дві сусідки пенсіонерки.
– привіт, синок! Чули ти на дрон збираєш… Так от, ми завтра должні пенсію получить, рублях… Ми сначала подумали послать їх в жопу – без їхніх подачок проживем. А Галка баба ушла. Каже мені: “так давай получим рублі, поміняєм в гривні і кинем на дрон, на який Діма збирає!”
Вони зробили мій день!
Бабки агонь!!!

Окупація навчила цінувати кожну мить і радіти дрібницям. А велика радість для херсонців – це коли ти можеш купити наші, а не їхні продукти. Я бачила, як люди купували пивко з місцевої пивоварні, креветки, тараньку, і смакували, ніби це найдорожчі у світі делікатеси. І я так смакувала. І здавалося, що не все так погано.
Але одного разу хлопчик, що став колаборантом, захотів собі півзаводік)))

Херсонщина. Магазинчик. Заходить дідок і питає вершкове масло. Продавчиня показує масло мелітопольське і називає ціну у 110 грн. Тут дідусь помічає у морозильній камері масло з цінником, де 70 грн.
Ооо, каже дідок, а що ж таке дешеве?
Бере пачку, і читає: масковская область…..фу, б..дь, гидота, тьху, блд!
І пішов…)))
Той випадок, коли матюки звучать, як пісня.)))

А мене вчора випадок: заїхала в день кума у гості, зробили каву, вийшли на вулицю, сидим, балакаємо і тут по вулиці діти ідуть, по голосам може п’ять чи шість дітей. І уявляєте! Співають! Співають наш гімн! Український гімн!!! Да так голосно! Ми позавмирали, слухаємо і плачемо і сміємося в одночас. В окупованій території , наш гімн , діти… Україна житиме! Житиме понад усе!