День 220. 1 жовтня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Зі вчорашнього вечора не відпускає мерзенне відчуття – як в гівно вступила. Причому в орківське. Ясно, що путлерівські папірці про приєднання до Мордору нам як туалетний папір. Але смердить страшенно і гидко. Особливо гидко навіть не від путлерівського дуполиза сальдо, а від народної бляха артистки України Ружени Рубльової, “золотий голос” херсонського театру, яким вона співала на кремлівській оргії… Не знаю, хто і як їм ці звання давав. Невже не бачили, не чули – були ж якісь розмови за кулісами… Чи вона така хороша актриса, прям Штірліц у спідниці… Ружена-Рубльова-Зона. Хоча б краще просто зона.
Серйозно думаю над тим, що наступним проектом має бути “Культурний Моссад”.
Піду зап’ю українською кавою.

Трішки правди від масовки орків.
Діти ностальгуючих пенсіонерів масово втекли і продовжують тікати від руського миру, природно забравши із собою найцінніше – своїх дітей. Тому що Україна — це майбутнє, а росія застрягла у своєму імперському минулому, що прогнило, і тупцює на місці, та ще й намагається затягнути в це болото сусідні держави, які обрали шлях свободи, розвитку, процвітання.
Діти та онуки повернуться на Херсонщину. Відразу після ЗСУ…

Когда уже слегка стихла истерика, самое время признать свою наивность и несостоятельность моих прогнозов ????
Да, я наивно переоценивал разумность этого мира и ошибочно предполагал, что мир выберет интеллектуальный путь решения проблемы. Я ошибся ☹️.
Мир выбрал глобальную Третью мировую войну со всеми вытекающими последствиями для человечества. Причины этого выбора мне неизвестны, да и это не имеет уже никакого значения.
Ну, і нехай. Нічого не залишається, крім того, як це прийняти????

Текст Тетяни Ляшенко відгукнувся в наших серцях і не могли ним з вами не поділитися.
Я хочу додому.
Хочу у свій Херсон. Такий комфортний, свій і Рідний. У нас є певні непорозуміння з містом. Тож треба вирішити їх зараз.
ХЕРСОН, я ВЖЕ люблю твої затори на мостах на виїзді з Таврійського. Обожнюю вавилонське стовпотворіння в маршрутках #20 та 38. Люди з тачками, що їдуть на дачу о 7 ранку – ВИ ПРЕКРАСНІ) Мені не шкода всіх моїх тисяч панчіх, які я порвала об Ваші граблі, вила, сапи та інше приладдя) До біса ті сумки та туфлі за всю зарплату, які я подряпала об Ваші триметрові конструкції з сумок- кравчучок! Мені Вас не вистачає! І свіжого ранкового амбре алкоголю змішаного з тютюном після веселого вечора у деяких пасажирів цих же маршруток!
Не вистачає десь темряви в районах. А що? Треба вміти бути готовим до всього))) Ще не вистачає таксі. Боже, тільки у Херсоні такі балакучі таксисти!!! Експрес психологічний тест у будь – яку годину доби. Консультації, рекомендації і тд.
Люблю ТЦ Фабрика!!! Тільки там є бутіки, де є все , що потрібно. Джинси- бутік, де мільйон джинс. Светр- бутік, де мільйон светрів, а не оце от все, де всього по одному.
Херсон, ти нас розбалував) Чому я не знала, що більше ніде нема таких помідорів, огірків, кавунів, динь??? Це стрес для херсонців в діаспорі.
А ще я не знала, що такий клімат як у Херсоні- це рідкість! Що сонечко не завжди цілує у вересні, а можуть бути зливи щодня 24/7,а вітер може збити з ніг.
Одним словом, Херсон, я тебе люблю! Сумую дуже)
Херсон, ти класний. А ми і не знали наскільки????????

Що таке жити в окупації?
– це молитися за тих, на кого “через нас” , чи “від нас” летять ворожі ракети;
– це радіти кожному “приходу” до нас від своїх;
– це здригатися від кожного грюкоту у хвіртку, бо страшніші насправді не “прильоти”, а “приїзди” катів;
– це з тяжким серцем і великим болем бачити на будівлях ворожу ганчірку;
– це огида спостерігати за тими, хто стоїть в чергах за роспаспортами, хто водить своїх чад до школи та на свята з прапорцями держави-вбивці;
– це постійна тривога і туга за рідними, з якими розірвала війна….
– це коли ти взагалі перестаєш планувати щось не те, що на тиждень, чи навіть на наступний день, а навіть на годину вперед, і все частіше чуєш, та й сама кажеш: от як доживемо до…..
– це постійна молитва- прохання у Господа справедливості і милості.

Це прозріння, переосмислення, тяжка боротьба з депресією, почуття образи і злості поряд з любов’ю і надією….
Але….
Є коханий, діти і онуки, які хоч і далеко, але гріють серце, є друзі, які за шкиберки витягують тебе з того депресняка і безнадьоги, є віра в Бога і ЗСУ!
Тримаймося!