День 145. 18 липня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Головне щоб мирні жителі не постраждали! Коли таке чую, то цікаво, чому ви оркам такі питання не ставите? Вони луплять по мирним жителям, а тут вдарили по складам, вікна повибивало і починають кричати, що страждають мирні жителі. Чи може ви хочете залишитися в окупації і радієте приходу руцького міра, та тому робите вигляд, що переживаєте за мирних жителів.

…у нас в посёлке (Херсонская область) свинорылые мало того, что торгуют запчастями на технику и свеже украденнім со своей техники, маслами бочками и солярой по 15 грн, так ещё и задают вопросы! Какого, мол, типа ваши не наступают, мы хотим уже свалить, а все ни как!

Якщо ви вважаєте, що замість Баканова та Венедіктової прийдуть фахові, чесні і порядні, то будете дуже розчаровані. Не той випадок.

Ви уявляєте, що там було, якщо прийшлося друга дитинства усунути з посади. Розуміючі роки їх дитинства і юності і місто і якому вони виросли – це було щось надзвичайне, щось дуже небезпечне, щось вкрай емоційне і страшне, яке змусило фактично розірвати відносини з кєнтом з яким він з першого класу вмєстє…

Хто радується звільненню Венедіктової та Баканова, хочеться сказати, не поспішайте, скоріш за все, це внутрішні пересування у системі і не мають на меті справедливість та користь для суспільства.

Снова мешки с селитрой разлетаються.

Одеський (!) суддя ДОНЦОВ (!) присуджує винному читати 10-ти томник Грушевського (!) “Історія України-Руси”. От так. Ну щоб в мізках після дописів в однокласніках трохи провітрилося. Знайте писаки, що вас очікує. Не кожен студент істфака може прочитати десятитомник.

Дика, злобна, смертельна реальність – 2800 ракет по Україні!
– Ти пішла купувати своїй малечі взуття на літо – прилетіла ракета, тебе більше немає.
– Ти з подругою вийшла у кафе оплакати стрес війни: у подруги немає ноги, а з тобою думки «Навіщо ти покликала її пити каву?».
– Ти поверталася додому з нічного чергування з лікарні, та попала під обстріл – уже немає такого лікаря в країні.
– Ти спала, обіймаючи коханого чоловіка, посміхаючись від щастя, що ви купили свій дім, а вже немає ні дому, ні щастя.
– Ти мала маму і вона завжди тебе втішала коли було сумно, а зараз сумно завжди, бо мами немає, її вбили на твоїх очах.
– Ти жила у своєму місті і любила його, але зараз його просто немає на карті.
– Ти несла коханому подарунок, бо у вас була річниця, але не донесла, бо тебе вбили ракетою.
– Ти їхала до внуків та мирно чекала свого потяга, але внуки більше не побачать дідуся та бабусю.
– Твоя дитина так гарно співала, але після вибуху замовкла та не може більше сказати ні слова, лише плаче.
– Ти просто жила та була улюбленою принцесою всієї сім’ї, а тебе згвалтували в 12 років.

Ми сидимо в підвалі, але радіємо, бо чуємо, що наші близько.

У меня уже одни жили за коммуналку. И что? Уехали, ключи не вернули и комуналка на мне. Замок поменял за 1500 тысячи. Так что разное бывает, это реальность. Есть такие люди, которые добра не помнят. Пусть лучше тогда квартира будет стоять. А если надо будет действительно хорошим людям, то буду принимать решение.