Євгенія Весна
Дуже хочеться спитати голову СБУ пана Баканова: “Чи є десь в світі більша концентрація зрадників серед вищих посадовців спецслжб, ніж в Херсонському управлінні СБУ та СБУ по Криму, яке теж знаходилось в Херсоні?” – це перше питання.
А друге – до Президента Зеленського: “Вам подобається кадрова політика в СБУ Вашого друга дитинства – пана Баканова?”
Почитала-послухала цілі пласти російських інтелектуалів. Геополітиків, воєнних філософів і тд. Переказувати тези і прізвища не буду, але суть ось в чому: жити в гівні – це істінно русскій логос, особая поезія. Десь там же в коментах знайшла: лєгко любіть мать, єслі она чістєнькая і трєзвая. Но истинная любовь – это когда любишь ее заблеванную, голую, валяющуюся в канаве.
Будемо жити. Хоч і важко. Відчуваю себе розгубленою, бо не можу будувати плани. Зрозуміла, що навіть з вечора на ранок нічого запланувати не маю змоги. Це бісить.
Знову взялась за італійську… може стане у нагоді.
“В травні відбудеться перелом”, “в липні відбудеться перелом”, “в серпні відбудеться перелом”… Щоб вам язики переломало, базікали хрєнові!
Навіщо думати про “зимові квартири”? Навіщо думати про те, ЯК така кількість військ буде перебувати в бліндажах-окопах? Навіщо думати над тим, як зимуватимуть міста, якщо лаптєногі знищать теплові станції та мережі своїми довбаними ракетами?
Навіщо це все, якщо “перемога буде до кінця року”?
Хоч би язики їм повідрізав хтось!..
Вони хочуть якнайгірше, а ми прагнемо якнайкраще.
Ми їм треба в землі, а нам треба земля без них.
Я, як ФОП 23 лютого взяла кредит в Приватбанку. 17 з чимось тисяч гривень. Заплатила за товар, отримати його вже не змогла, бо самі знаєте, настало 24 лютого. Банк дав в зв’язку з війною відстрочку до 1 червня. З 1 березня ми в окупації, бізнес накрився мідним тазом. У травні, дзвонить менеджер банку, як ви, працюєте? Кредит зможете закрити? Кажу, ні не працюємо, кредит планую закрити, збираю гроші. Ну то глядіть, не тільки ж кредит, а ще й проценти не забутьте. Так я 21 травня погасила через Приват 24 кредит, проценти, радію собі. А оце в липні почали від банку приходити “листи щастя”. У вас непогашений кредит, але можна його реструктурувати. Ну, думаю, може якісь кілька гривень ще зависли процентів доначисленних, заглянула в Приват24 для бізнесу – нема ніякого кредиту. Пишу їм, що немає ніякого кредиту в моєму Приваті для бізнесу, нехай напишуть про яку суму йдеться. Пишу, що я в окупації, подзвонити мені не можна, але можна зв’язатись по вайберу по такому номеру. Але банківським співробітникам дзвонити по вайберу западло. Вони знову “лист щастя”. Що сума мого кредиту то фінансова таємниця, і щоб її взнати, мені треба перейти на їхній чат-бот. По посиланню не можу перейти, бо окупаційний інтернет не дозволяє. Знову пишу, що в окупації і не можу перейти, вони знову хочуть, щоб я встановила ВПН і знову спілкувалась з їхнім чат ботом. А тут якраз ця новина підоспіла про Бєню і його 4,3 мільярди. Що йому пробачили. Цікаво, це тільки тіло кредиту? Ще ж мабуть і проценти будуть за стільки років? Чи йому і проценти пробачили? А в чат-бот поспілкуватись його не запрошували? Чи то тільки пенсіонерам-підприємцям в окупації про неіснуючі кредити нагадуєте, га?
“….Всі вони бачили смерть, горе, знущання бо були в окупації. І ще голод. І тому не встигши сісти до столу просто налітають на їжу. Їдять швидко і все що бачать.
– М’яско, м’яско, я так його хотів… Малий підсовує тарілку до себе і починає плакати – а вони в нас з дому все забрали. І курок наших і картоплю з підвалу. А ми цих курок годували, ми допомагали мамі картоплю копати, а вони прийшли і забрали. І ми не мали чого їсти…. “
З Чаплинки, Бехтер, Комишан і багатьох інших місць розповідають що зараз зводять рахунки, знущаються і знищують людей саме колаборанти
У меня закончились слова… Смотрю на фото из Винницы из Николаева и понимаю, что внутри меня в очередной раз что-то умерло…
Всему есть предел, но война, похоже, стирает всяческие пределы. Пределы жестокости нЕлюдей, которые убивают мирных в промежутках между приемами пищи и вахтами на ракетной подлодке с одной стороны и пределы терпения, стойкости и выносливости тех, кто борется за каждый дюйм своей родной земли на фронте и тылу.
Сейчас нам всем, как никогда, нужен трезвый рассудок. За все этот они ответят многократно. Мы, способные довести это до конца.
Вдыхаем. Выдыхаем. Собираемся.
Е…ашим дальше!
Ян Ярчук
Дарина Лапіна
