Євгенія Весна
У мене питання до Ощадбанк, а як можна отримати код на окупованій територій де зв’язок відсутній з 30.05.2022? Може ви прокинетесь і почнете хоча б присилати ці коди у вайбер? Бо щоб зв’язатись з оператором теж потрібен код. Неначе до Пентагону звоню.
Фермеры прошлогодний урожай прячют от орков , чтобы те втупую не отжали. У них схема простая: приезжают в хозяйство и, если повезёт, то могут дать по 3 тыс. грн за тону или просто под дулами заставляют загрузить зерновозы, и потом эти зерновозы колонной гонят на Крым. А по новому урожаю фермеров поставили в разных районах Херсонской области перед фактом 50 на 50 или 70 на 30. Это означает, что фермер должен отдать оркам от 50 до 70 % будущего урожая. Те, кто возмущался, ему или технику разкурочили или вообще её забрали. Вот такая она действительность в оккупации.
Моя сім’я пройшла повністю всю динаміку настроїв від «щастя», що у них «не стріляють» (чого не скажеш про область), до спустошення, яке не озвучувалось вербально, але я чула його у тембрі голосу своїх зазвичай жвавих, смішливих батьків. І знаєте, слідкувати за цією динамікою – це як повільно встромляти у себе ножа.
Спочатку наші розмови були бадьорими і зверхніми: мовляв, хєр із ними, хай зривають прапори – повісимо знову; хай знімають фейкові сюжети, хай роздають свою «гуманітарку» – це все ненадовго. І таке інше. Але щодалі, то запалу ставало все менше. І в якийсь момент у мене почав закінчуватись ентузіазм, яким я намагалася збалансувати їхній емоційний занепад. Розумієте, в якийсь момент усе зійшлося до того, що треба «потерпіти». А ця філософія підходить хіба що для підтримки життєдіяльності, та аж ніяк не для життя.
У квітні, величезними зусиллями і хитрозаморочною логістикою, я передавала батькам дві коробки медикаментів (дякую святим волонтерам) – уже тоді було зрозуміло, що жити так не можна.
Але остання крапля впала, коли тато надіслав мені фото із нашого мікрорайону… Я не змогла стримати сліз, дивлячись, як Херсон у 2022 році повернувся до клятих дев’яностих: місто перетворилось на стихійний ринок. З імпровізованих прилавків продається усе – від алкоголю до спідньої білизни й миючих засобів. Ринки – це єдиний осередок скупчення людей. А так здебільшого на вулицях порожньо. Напівпорожнє й саме місто – більше половини населення виїхало і продовжує виїжджати.
«Вони» зупиняють для перевірки документів уже й у жінок: розпитують про їхніх чоловіків, братів, батьків – чи є, і чим займаються.
Гайки закручуються. Зашморг затягується все тугіше.
Окупанти в Херсоні вдають, наче вони у себе вдома. Земля наша їм подобається. Ще б пак. Та до їх величезного нещастя, вони ще досі не скуштували справжнього херсонського сонечка. А воно ж тільки розганяється… Тільки-тільки починає нагріватись. Бо це ж іще червень.
Так от, любителі гумових чобіт, це вам настанова від корінної херсонки: знаю – вам уже тепло. А скоро вам стане так тепло, що навіть кінчики ваших нігтів, зігріті херсонським сонечком, шкодуватимуть про те, що приїхали в Херсонську область. Бійтесь липня. А напередодні серпня (якщо доживете) починайте всерйоз молитись. Моя вам порада.
Херсонське літо переживають найсильніші.
Ви до їх числа не входите.
Ну, якщо нам на повному серьйозі впарюють святкування в кокошніках, ну, який там рівень інтелекту? Святкували вони, херсонців на свято не запрошували, чисто цирк для своїх! Клоунада сплошна!
Так там зібралось пару калік. Хотів би я подивитись на морду сосальдо у цей момент. І щоб сказати «Боже, яке кончене!»
Тут така справа, шо блін нікому нічо ніззя.
Виїхав – сиди на попі, нікуди не ходи. Манікюр ніззя, кави ніззя, фотками ділитися тоже ніззя.
Сидиш в окупації – сиди. Оці пункти, які вище – все це в окупації тоже ніззя. Ти ж в окупації. Який манікюр? Офігела, да? Люди голодні сидять! А в чому винна дівчина, яка вміє робити манікюр і стригти/фарбувати волосся? Вона теж має голодувати? Бо, блін, ніззя.
Танці, концерти, якісь ярмарки – ніззя.
Чого ото веселитися? Будете потім! Не на часі – це фраза вже просто зверху хіт-параду стосовно ВСЬОГО…
Знаєте, все таки добре що всі ми різні. І що є люди, які попри “ніззя” щось роблять.
Ян Ярчук
