Марина Поліщук
Під час окупації Херсона містяни боролися й відстоювали свободу не лише на мітингах – чимало херсонців таємно допомагали нашим захисникам нищити ворога. Серед них був і Іван Петрович, якого окупанти затримали й катували.
Крім публічних демонстрацій з проукраїнськими гаслами на площі Свободи в Херсоні на початку окупації, було чимало прикладів збройного спротиву окупантам. Це й бій на Антонівському мосту в перші дні війни; і в Бузковому парку 1 березня, коли понад 30 тероборонівців, озброєних лише стрілецькою зброєю, гранатами та «коктейлями Молотова», вийшли назустріч російським танкам і бронетранспортерам; і збройні сутички в житлових кварталах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Подвиг у Бузковому парку. Невідома історія окупації Херсона
А потім – партизанський та силовий опір в окупації: херсонці передавали Силам оборони України точні координати розташування російських військових баз, складів боєприпасів та техніки в межах міста і передмість. А згодом ці місця знищували точними ударами ЗСУ. Це й успішні диверсії, підриви та замахи на представників окупаційної адміністрації та правоохоронців-зрадників…
Іван Петрович – один із тих цивільних містян, які допомагали Збройним Силам України знищувати ворога в окупованому Херсоні. Однак знайшлися зрадники, які здали його окупантам. Як і за що потрапив до російської катівні, херсонець розповів «Гривні». Далі – пряма мова.
З давнього роду козаків
Історія моєї сім’ї, за переказами з покоління в покоління, творилася козаками – захисниками української землі та всього українського. Брат моєї прапрабабці, Григорій Самойлик, був козаком за часів Гетьманщини, поки російський царизм не зруйнував це надбання українців.
Тож і ми, троє братів, виросли рухливими, жвавими, спритними й кмітливими. У нас не було страху. Бабуся якось сказала мені про значок жовтеняти: «Не чіпляй оту диявольську зірку». І я зняв його, а потім не вдягнув і піонерський галстук та не став комсомольцем.
Перші години повномасштабного російського вторгнення показали мені всю жорстокість і підступність ворожого війська. З другого поверху будівлі на території колишнього винзаводу я бачив, як наші рухалися, а їх підривали тут же. Потім суцільним потоком покотилася російська військова техніка. Один наш хлопець вийшов з бою живим і прибіг до нас. Ми його врятували.
«Динаму крутили, поки я не втратив свідомість»
Сидіти й нічого не робити я не міг. Вийшов на потрібних людей і систематично передавав дані про ворожі блокпости, розташування техніки, місця, де окупанти любили збиратися.
Якось приїхали ФСБ-шники, розпитували про дітей. Були обізнані, що вони в мене обидва – майбутні військові (недоброзичливців навколо чимало). За другим разом у них була інша версія: що я – член організованого злочинного угруповання. Схоже, що теж хтось не втримав язика за зубами. Я сказав, що поняття не маю, про що вони. Побили трубами, потім продовжили катувати в райвідділі поліції, не одну годину.
Колаборант Ростислав Малиновський, якому СБУ офіційно оголосила про підозру та внесла до списків зрадників у погонах, та з яким ми стикались по роботі в мирний час, раптом проявив милосердя – мене довезли до площі Корабелів і хотіли, щоб я пішов пішки додому. Але я сказав: розстріляйте мене тут, бо все одно вб’ють по дорозі – адже комендантська година. Той же Малиновський розпорядився, щоб довезли додому. Таким чином я того разу потрапив до рідної домівки. Викидаючи мене з машини, сказали: «Для тебе це так не закінчиться, бандера».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Гопота» і антимайданівці: що відомо про херсонських поліцейських-зрадників
Так і сталося. Втретє вже 5 машин оточили мій дім, росіяни обнишпорили сусідів, шукаючи мене. Нічого не залишалося, як вийти.
Цього разу мене привезли в будівлю СБУ, в ізолятор тимчасового тримання. Називали мене виключно «Іван Петрович» і звертались на «ви», при цьому били нещадно, нелюдськи. Спочатку це робив ФСБ-шник, а потім прийшли інші, підступніші кати. Ті допитували, застосовуючи струм. Тіло здригалося від конвульсій, голову кололо тисячами голок, відгукувалася неймовірним болем кожна клітиночка. Динаму крутили, поки я не втратив свідомість.
Вимагали зізнатися і назвати кураторів: «Іване Петровичу, ми знаємо, що ви корегувальник. Рано чи пізно ви все розкажете. Припиняйте – і вам буде краще».
Я мовчав, щоб не сказати зайвого. Знову прийшов ФСБ-шник, зрозумів, що спротив тіла високий, я тренувався багато, і почепив клему для струму на губу. Все, я поплив… Двічі виводили у двір і пострілами над головою імітували розстріл. Якоїсь миті мені й справді хотілося, щоб мене убили – жага пити була нестерпною, такою, що я марив, мені ввижалися потоки іскристої, холодної води, яку я пив і не міг напитися. А давали всього літр на добу. І так з 1 по 14 жовтня 2022 року…
«Пережите в російській катівні безкінечно нагадує про себе»
Увечері я лежав, зайшли, виволокли й кинули в машину, як непотріб. Попрямували на цегельний завод. І раптом – звук, ймовірно, від роботи «Хаймарса». Вони злякалися й викинули мене, а самі втекли.
Опритомнів я вночі, побачив світло та знайомий дім – зрозумів, що перебуваю на моїй рідній вулиці. Був такий знесилений, що буквально ліз навкарачки. Потім попід забором, тримаючись за штахети. За кілька годин подолав приблизно 300 метрів. Додому все ж прийшов, мене впізнали мої собачки.
З’ясував, що коли мене забирали, дісталось і дружині – її теж побили. У неї досі присутній панічний страх і болить бік, куди її били.
Мене згодом почали шукати. Три рази приїжджали перевіряти, чи не прийшов додому. А я переховувався в родичів у дальній кімнаті. За тиждень почав приходити до тями, уже сидів, почав їсти, бо втратив 16 кілограмів у вазі. Дружині заборонив приходити, щоб не вислідили, або щоб знову хтось не зрадив.
А потім і наші зайшли в місто з Перемогою! Я спочатку не вірив – думав, то переодягнені підступні ФСБ-шники. Аж потім стільки радості було – не передати! Але пережите в російській катівні безкінечно нагадує про себе.
Ненавиджу росіян всіма фібрами своєї душі. Їм немає прощення. І якщо українець живе в Росії і каже, що ми з часом помиримося, він для мене ворог.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катували жителів Херсонщини: оголошено вироки двом росіянам – «сенатору» й поліцейському
А нам, українцям, скажу: має бути український дух у всіх нас. Це свободолюбство, історична пам’ять, глибока повага до наших споконвічних традицій, здатність об’єднуватися заради спільної мети, любов до нашої співучої української мови та нашої Богом даної землі. Ось тоді наше життя покращиться. А інакше ніяк. Нам допоможе віра в Перемогу світла над темрявою і життя над агресією проти нас.
Записала Наталія Кулеба
На знімку: одна з російських катівень у Херсоні, фото з архіву Нацполіції
Ян Ярчук
