Євгенія Весна
Близько 100 тисяч собак і котів від початку повномасштабної війни врятували українські волонтери. Під обстрілами вони в’їжджають у спорожнілі міста й села, щоб забрати голодних, поранених і покинутих тварин. Вони знають, що з такої поїздки можуть не повернутися. І все одно їдуть.
Війна ранить і вбиває не лише людей, а й тварин. Так було в минулому, так відбувається і зараз. Від війни гинуть дикі й свійські тварини, а також ті, яких людина одомашнила багато століть тому, — коти й собаки.
Сьогодні в Україні масштаби страждань тварин величезні. Гинуть цілі екосистеми. Українські науковці та природоохоронці говорять про екоцид. І рятують те, що ще можна врятувати.
Наприклад, кажанів — тендітних і чутливих до гуркоту вибухів створінь, які допомагають стримувати надмірне розмноження комах у природі. Кажани захищають від них посіви зернових. Отже, вони служать людині. Більше, ніж собаки?
Собаки й коти на війні рятують нашу людяність. Звісно, найбільше вони страждають там, де тривають бойові дії. Це тварини, покинуті людьми. Бо люди загинули або виїхали. Вони думали, що невдовзі повернуться? Чи тікали в паніці? Залишили кота в зачиненій квартирі або собаку, прив’язаного біля будки.
Не варто засуджувати тих, хто тікав від війни, — це загальний принцип українських рятувальниць і рятувальників, які вже понад чотири роки їздять у найнебезпечніші райони й евакуюють звідти тварин: голодних, хворих, поранених і завжди травмованих пережитим.
Дві основні громадські організації, які рятують тварин, — «12 вартових» (12 Stróżów) та Animal Rescue Kharkiv (ARK).
Півтора мільйона на порятунок
Уже майже три роки разом із польським фондом Klub Heban ми збираємо кошти на харчування та лікування собак і котів, врятованих із прифронтових територій — переважно з неокупованої частини Донбасу.
За цей час вдалося зібрати понад півтора мільйона злотих. Усі кошти відразу йдуть на потреби тварин. Передусім ми закуповуємо ветеринарні препарати, реактиви, тести та все необхідне для лікування тварин, які постраждали від війни.
Також оплачуємо вакцинацію, стерилізацію, спеціальні ветеринарні корми та роботу ветеринарок. Це відважні лікарки, які нерідко проводять за операційними столами весь день — від раннього ранку до пізнього вечора, сім днів на тиждень.
Ветеринарів-чоловіків у клініках майже немає — вони служать у війську бойовими медиками й рятують людські життя.
Дзвінок із зони смерті
Рятувальники, а частіше рятувальниці, з двох уже згаданих організацій спочатку отримують заявку — хтось телефонує і просить про допомогу.
Із зони смерті найчастіше телефонують жінки, переважно літні, які досі залишаються у майже повністю зруйнованих містах і селах. Сусіди давно виїхали, а вони залишилися. Хтось не хотів покидати дім, а комусь просто не було куди і до кого їхати. Їх ніхто ніде не чекає. А якщо й чекає, вони все одно повторюють: старе дерево не пересаджують. Краще недоїдати й мерзнути у власній хаті, краще померти тут, ніж поневірятися по світу.
Одна жінка на цілу багатоповерхівку. Або одна — на всю вулицю з невеликими одноповерховими будинками, переважно з білої цегли.
«Будь ласка, приїдьте, — плачуть вони у слухавку. — У мене тут два собаки і три коти. Останній магазин закрили. Жити тут уже неможливо. Водогін розбомбили. Схоже, і мені доведеться виїжджати. Але спочатку треба подбати про цих чотирилапих сиріт — моїх і сусідських. Заберіть їх звідси!»
Їдемо і забираємо
Тож їдемо і забираємо! Я пишу «їдемо», бо вже два роки й сам час від часу долучаюся до евакуації тварин із покинутих і зруйнованих населених пунктів Донбасу.
Раніше, коли це ще було можливо, разом з українськими друзями я їздив до майже спорожнілого Куп’янська на сході Харківщини. Звідти ми вивезли сотні тварин.
Людей евакуюють військові, державні служби, іноді — громадські організації. Але забрати із собою тварин виходить не завжди. Особливо якщо це великі собаки або їх багато — у машинах просто не вистачає місця.
І тоді до зруйнованих міст і сіл вирушають рятувальниці та рятувальники. Вони їдуть по чужих собак і котів. І ризикують власним життям, щоб урятувати їх.
Після евакуації кожну тварину оглядають ветеринари. Зокрема, їх привозять до клініки Animal Rescue Kharkiv, яку вже після початку повномасштабної війни облаштували під землею в центрі Харкова.
Тварин, які потребують допомоги, лікують, а за потреби — оперують. Усіх вакцинують, стерилізують або каструють.
Здоровим тваринам одразу шукають нові родини — на заході України або за кордоном: у Польщі, Чехії, Німеччині, Франції та Великій Британії. Коли одужують ті, кому знадобилося лікування, новий дім шукають і для них.
Притулки під обстрілами
Під час війни знайти тварині нову родину непросто, і не завжди це вдається зробити швидко. Собаки й коти, для яких одразу не знаходяться господарі, потрапляють до притулків. Там про них піклуються небайдужі люди й продовжують шукати їм новий дім.
Ми допомагаємо, зокрема, двом таким притулкам — «Сіріусу» у Федорівці та «Місцю під сонцем» поблизу Подільська. Також підтримуємо притулок «Шанс на життя» в Нікополі.
Це особливе місце, адже воно розташоване лише за шість кілометрів від окупованої росіянами Запорізької атомної електростанції. Уже понад чотири роки Нікополь майже безперервно перебуває під артилерійськими обстрілами. Над містом постійно літають дрони.
Притулком опікується Олена Вошун — за фахом юристка, адвокатка у цивільних справах. Уже майже п’ять років вона забирає з вулиць поранених і хворих собак, лікує їх, вакцинує, стерилізує та каструє, а потім шукає для них нових господарів. І все це — під гуркіт ракет і вибухів.
Кожна витрата підтверджена документами
Я неодноразово особисто бував у всіх організаціях і притулках, яким ми допомагаємо. Добре знаю людей, які ними опікуються. Я цілковито їм довіряю, захоплююся тим, що вони роблять, і глибоко їх поважаю. Для мене вони — справжні герої та героїні.
Усі зібрані кошти ми спрямовуємо виключно на допомогу тваринам в Україні. Двічі на рік я публікую фінансові звіти на своїй сторінці у Facebook (запрошую стежити за нею!), а також на сторінці збору zrzutka.pl/ocalamy.
Кожна витрата перевіряється і підтверджується рахунком або іншим фінансовим документом. Усі витрати на логістику й адміністрування, зокрема бухгалтерський супровід, бере на себе фонд Klub Heban — офіційний організатор допомоги.
Я заснував цю благодійну організацію понад п’ятнадцять років тому, коли працював у Руанді. Тоді я збирав матеріали для книжки про наслідки геноциду 1994 року — «Сьогодні ми намалюємо смерть» (Dzisiaj narysujemy śmierć). У той час ми допомагали годувати дітей, які потерпали від голоду.
Найчастіше я пишу про силу жінок
Я репортер. Тож не міг не написати про Україну, яка живе у війні. Люди там платять найвищу ціну за свободу — не лише свою, а й нашу. Я переконаний, що ця війна стосується і нас. Українці борються також за нашу безпеку і можливість жити нормальним життям. А кожен, хто думає інакше, грає на руку путінській Росії, яка розв’язала цю війну і досі безжально її веде.
Та моя книжка «Дельфіни і Вельзевул» (Delfiny i Belzebub, Wydawnictwo Literackie) передусім про те найкраще, що проявляється в людині в найтемніші часи: про любов, самовідданість, відвагу, рішучість і силу.
Найчастіше я пишу про силу жінок. Українки не хочуть просто безпорадно чекати, поки чоловіки повернуться з війни. Вони хочуть діяти.
Одна з героїнь моєї книжки каже: «Я не змогла врятувати чоловіка, але можу врятувати кота з місця, де він загинув».
Під дрони та обстріли
Бо кожне життя має значення.
Чи можна прирівняти життя кота або собаки до людського? Це питання постійно звучить на сторінках «Дельфінів і Вельзевула».
Людина, яка вирушає в зону смерті, щоб урятувати тварину, чудово розуміє, чим ризикує. Знає, що може не повернутися з евакуації. І все одно їде. Туди, де літають дрони й не припиняються обстріли.
Від лютого 2022 року «12 вартових» та Animal Rescue Kharkiv врятували близько 100 тисяч собак і котів. Якби не ці відважні люди, тварини загинули б від поранень, хвороб, голоду чи холоду.
Безодня, яку неможливо заповнити
Без кінця і краю
Поки в Україні триває війна, страждатимуть і люди, і тварини. Попри величезні зусилля рятувальників, допомоги потребує ще дуже багато тварин. Надто багато.
Вони продовжують розмножуватися, а кошенят і цуценят намагаються рятувати насамперед. І якщо говорити про фінансовий бік такої допомоги, потребам немає кінця і краю. Але вибору в нас немає.
«Рятуючи собаку чи кота від війни в Україні, ми зберігаємо власну людяність». Цю фразу я не раз чув в Україні.
Запрошую прочитати мою книжку «Дельфіни і Вельзевул». І прошу — не бійтеся цієї історії. Попри все, це добра історія, яка підтримує і дає надію.
Але мушу чесно попередити: я написав цю книжку ще й для того, щоб урятувати якомога більше тварин. Сподіваюся, що, прочитавши про тварин, які переживають війну, та людей, які їх рятують, ви теж захочете долучитися. Захочете допомагати разом із нами.
Саме на це я дуже розраховую.
Зараз важлива будь-яка допомога, навіть найменша. Бо кожен внесок допомагає полегшити чиїсь страждання.
Разом ми робимо добру і важливу справу.
Долучайтеся. І дякую кожному, хто допомагає.
Автор та фото: Войчех Тохман (Wojciech TOCHMAN)
Дарина Лапіна
Ян Ярчук
