Марина Поліщук
Свідчення з Олешок
Розповіли з Олешок, як купивши вперше в Раденську борошна спекли на пательні справжній хліб за довгий час. Їли і плакали.. Я слухала і сльози самі потекли…
Поїхати по продукти за 20 з гаком км можуть не всі. Лише ті, хто ще має трохи здоров’я, сили і велосипед. Щодо страху…. бояться всі, але голод страшніший.
***
Ех, не на херсонській дачі! Ех, не херсонська сливка…
Але – що маю…Осінні соління мають бути!
Одні – швидкого соління, інші – на зиму.
***
Ми росли біля Дніпра, біля комишів,осоки, верб… таке все рідне, до болю знайоме… досить тільки вийти з двору! і ти на кручі… стежка веде вниз до води. росла духм’яна м’ята, півники, рогіз…
дикі качки лиски, фазани різнокольорові,
інколи пробіжить хитра рижа лисичка, щоб чимось підживитись – вкрасти каченятко або гусеня- жили ондатри, ми за ними спостерігали і боялись, а восени збирались лебеді, дикі гуси в зграї готуючись до вирію…
Це було в іншому мирному житті. А за казкові плавні, рибу – мовчу…
***
Скадовську 132 роки з дати заснування.
Пʼятий рік місто в окупації.
Скадовчани, які змушені були залишитися потерпають від свавілля окупантів і змушені жити в новій реальності руського миру.
Скадовчани які виїхали і живуть по всьому світу завжди з любовʼю і теплом згадують Скадовськ, острів, свої домівки, друзів та рідних.
Сьогодні доволі складно підтримувати звʼязок, але я точно знаю що більшість скадовчан чекають звільнення і мріють жити в українському Скадовську.
Тож ми сьогодні ще раз підтверджуємо що Скадовськ це Україна і ми усі будемо продовжувати робити все можливе для звільнення Скадовська з окупації. Багато скадовчан робить це зі зброєю в руках в лавах ЗСУ, інші чим можуть допомагають, волонтерять, підтримують тих хто зараз в окупації.
З днем міста, Скадовськ!
***
Все, що несеться останнім часом багатьом виносить мізки і викликає перманентний когнітивний дисонанс. Декого прямо демотивує і люди про це говорять. Нащо щось робити і рухатись, коли то «4 жалкіє пачки дєнег», то мішки валюти налічкою.
Одні крутять схематоз під час війни або ще гірше крадуть на оборонці під час війни, кришують кримінал, інші знімають серіали, вішають ярлики і виносять вироки замість суду, треті ліплять ідола, який каже, що вибори з фронтом в 2 тис км – атлічна історія. Срачі, срачі, срачі… на всіх рівнях.
І у всьому цьому, мою кришечку міцно тримають новини з фронту і спілкування зі всіма, хто воює. Ні, звісно їх багатьох теж зачипає увесь цей тиловий замєс, але якось побіжно. Бо у них все дуже конкретно, від розпорядку дня, задач і до наслідків про@бів.
За одну фразу, при цьому, стає дуже соромно, як прояв якоїсь колективної відповідальності… «таке враження, що ви там вже перемогли».
Все ж таки, тил, який теж виснажений і потерпає, але мабуть мав би зібратись трошки до купи. Всі. Бо болотні будуть бити саме сюди, шахедами, інформаційними маніпуляціями, відсутністю електрики і дезою. Всім. Вони не можуть нічого зробити на лбз і вся надія і багато зусиль буде кинуто на цивільних, щоб впали не військові, а тил.
Дарина Лапіна
Ян Ярчук
