Марина Поліщук
Нарешті трошки потеплішало, сонечко потроху проглядає. Сьогодні, поки ходила, то було тихо. Як добре, коли тихо. З поганого, світла немає ще з 5 ранку, а може й раніше зникло. Пишуть, що немає у всьому місті. Зарядила мобілку від пауербанку, генератор поки не заводили, економимо.
***
Близько 330 пам’яток археології пошкоджено на Херсонщині через дії окупантів. Більше третини перебувають в окупації.
***
Цікава математика.
З початку вересня 2026 року (за період з 1 по 26 вересня) загальні бойові втрати російських окупаційних військ, за офіційними зведеннями Генерального штабу ЗСУ, склали понад 37 640 осіб особового складу та тисячі одиниць військової техніки. Це підтверджені дані.
Одночасно з цим за попередній місяць росіяни мобілізували або контрактували приблизно 31 000 осіб. Ця інформація може відрізнятися на 1,5% в обидва боки. Але загалом OSINTери та західні експерти оцінюють саме в таку кількість осіб залучених до армії РФ.
Тепер повертаємося до верифікованих втрат росіян. Нагадаю, що вони складають 37 640 осіб. Тож, вибито більше, ніж залучено. А вересень ще не закінчився. І це говорить про дуже позитивну динамику.
***
На жаль, із похолоданням усі теплі та гарячі об’єкти стануть здобиччю для «Гераней Сікер» з тепловізорами.
Враховуйте це вже зараз. Плани зберегти в таємниці якусь міні ТЕЦ, генераторну станцію та ще багато іншого можуть оказаться ілюзіей.
***
Росіяни атакують нашу інформаційну мережеву інфраструктуру. Але Україна є країною з максимально розподіленими Інтернет каналами, тому вся країна (області, міста) не залишиться без Інтернету.
Можливі локальні перебої, які провайдери, я сподіваюсь швидко усунуть.
Вартість надання Інтернет послуг дійсно може зрости, щоб компенсувати витрати на ремонт пошкодженої інфраструктури.
Не варто піддаватися інформаційним атакам ворога та панікувати. Нас уже лякали, що не буде їжі, не буде палива, а тепер лякають зникненням Інтернету.
***
Херсонська зрадниця Олена Дмитрук стала депутаткою Держдуми РФ. Вона була першою заступницею голови окупаційної “Херсонської обласної думи”.
***
Я спілкуюся з олешківцями і зараз. І коли чуєш, що людям не вистачає їжі, ліків, що вони бояться вийти з дому, бо над головою може з’явитися дрон, бо можна натрапити на міну… Ти просто не знаєш, що сказати. Як їм допомогти? Як допомогти людині, яка залишилася у твоєму рідному місті, але ти не можеш до неї приїхати? Як допомогти матері, яка сидить у своєму будинку й чекає, коли це все закінчиться? Як допомогти старій людині, яка просто хоче дожити до того дня, коли над її містом знову буде український прапор? Ці питання постійно сидять у голові. Бо це моє місто. Мій дім. Моя земля. Моє дитинство. Мої люди. І мені болить. Болить за Олешки. Болить за тих, хто там залишився. Болить за тих, хто був змушений виїхати. Болить за Україну.
Храбан Діана
