Марина Поліщук
На початку липня цього року на підконтрольну Україні територію змогла дістатися подружня пара з Олешків – з рідного міста в окупації вони виїхали ще 9 травня. Далі – їхня історія.
Про життя в заблокованих Росією Олешках та спроби виїхати Людмила й Василь Березки розповіли виданню Life in War.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олешки: цього тижня ситуацію в заблокованому місті обговорюватимуть на найвищому міжнародному рівні
«Вони геть неконтрольовані й дуже агресивні»
Чоловік із дружиною залишалися в Олешках до останнього. Вони пережили затоплення після підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС. За словами пані Людмили, життя ставало нестерпним поступово. Коли закрилися останні магазини, по продукти та ліки довелося їздити до Скадовська й Залізного Порту.
У грудні 2025 року російські окупанти, побоюючись українського наступу, замінували дороги до Олешків, Голої Пристані та сусідніх сіл, також вони обмежили в’їзд і виїзд. На початку цього року ворог почав прицільно бити по цивільних автомобілях, які возили продукти до Олешків. Евакуація з міста стала практично неможливою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трагічні спроби доставити продукти в окуповані Олешки: на під’їзді до міста знищено декілька авто, є жертви
Родина Березок вижила завдяки запасам. Вогнище розпалювали на дровах, заготовлених на зиму. Певний час молоко, овочі й деякі інші продукти вони купували в Людмили, жительки села Новомиколаївка Скадовського району, яка привозила в Олешки товари на продаж. Але під час однієї з поїздок зять жінки підірвався на міні й загинув.
Людмила Березка так описує життя в Олешках:
«Ще раніше у нас усюди стали літати ворожі дрони й полювати на людей, житлові будинки та нечисленні автівки, які дивом уціліли. Ми боялися і тих дронів, і росіян. Минулого року 9 травня на свій “Дєнь побєди” росіяни кричали, кидали на подвір’я людей гранати».
Жінка каже, що одного разу чула жіночі крики по сусідству. За словами пані Людмили, російські військові зґвалтували сусідку, чоловіка вбили, а будинок спалили. Вона розповідає, що серед російських військових, розквартированих в Олешках, було чимало в’язнів:
«Вони геть неконтрольовані й дуже агресивні, могли робити з людьми все що завгодно».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Блокада Олешків: окупанти вбивають місцевих, щоб забрати їжу
«Здетонувало близько 6 мін»
Навесні Людмила й Василь Березки вирішили виїжджати з Олешків. Щоб потрапити на підконтрольну Україні територію, треба було подолати щонайменше 2600 кілометрів через ТОТ Донецької області, а також РФ і Білорусь.
Березки не встигли на евакуацію, яку раніше оголосили волонтери, бо в місті не працював мобільний зв’язок. Наважилися їхати власним ходом. Зупинитися планували спочатку в селі Михайлівка Скадовського району – там їм пообіцяли тимчасове житло. Зібрали речі в причеп і о 8:00 9 травня виїхали з рідного дому. Сподівалися на оголошене росіянами святкове перемир’я.
Не проїхавши й 10 кілометрів, побачили «Москвич», що догорав, а поруч лежало обгоріле тіло чоловіка. Автомобіль, найімовірніше, підірвався на міні, а водій намагався вибратися з нього. Василь Березка спробував акуратно об’їхати перешкоду, однак праве колесо причепа зачепило міну на узбіччі.
«Вона вибухнула. Потім вибухнула друга, третя, четверта – здетонувало близько 6 мін. Машина з причепом загорілися, ми ледь вискочили. Все кинули. Жінка тільки сумку з документами встигла схопити, і ми побігли звідти. Пройшли з 200 метрів, як на нас налетіли два дрони. А куди бігти, куди тікати? Ми очі підняли до дрона, молились, хрестились, просили не вбивати нас: “Бачте, тут самі старики”. Тут один із дронів із писком полетів прямо на жінку. Я встиг крикнути: “Людо, лягай!” А він за пів метра від неї впав і вибухнув. Як вона залишилася живою – тільки одному Богу відомо. Вона отримала численні поранення, осколки. Була вся в крові», – розповідає Василь Березка.
Чоловіку вдалося відтягнути дружину до розташованого неподалік озера, щоб трохи відмити від крові й бруду. Поруч було село Солонці. Пан Василь допоміг дружині дійти до першого будинку, в якому були ознаки життя, і залишив її у місцевої жінки. Сам короткою дорогою – лісами й степами – пішов до Михайлівки. По асфальту відстань між селами становила майже 50 кілометрів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я сильний, але мене вистачило тільки на 4,5 роки»: житель Олешків – про життя в окупованому місті
У Скадовську медики відмовилися надати допомогу
У Михайлівці пан Василь знайшов водія, який погодився забрати його дружину – за 3000 доларів. Інших охочих їхати «трасою смерті» не знайшлося. Вранці 10 травня жінку перевезли до Михайлівки, а наступного дня чоловік домовився, щоб дружину відвезли до лікарні в Скадовську.
Однак медики в окупованому місті відмовилися надати допомогу й витягти осколки з тіла. Сказали, що «нічого її життю не загрожує». Тож подружжя повернулося до Михайлівки.
«Ми відлежались, у жінки трохи загоїлися рани», – розповів Василь Березка.
Пізніше подружжю вдалося додзвонитися до олешківської волонтерки Ксенії Архіпової, яка останні роки допомагає земляками виїхати з окупації. Домовилися, що через 7 тижнів, 30 червня, Березок зі Скадовська забере евакуаційний транспорт, що прямує на підконтрольну Україні територію.
«Таксі з Михайлівки відвезло нас до автостанції в Скадовську, де ми пересіли в мікроавтобус. У Мелітополі нас пересадили до іншого буса. Далі проїхали через Донецьк, Росію, Білорусь і 3 липня доїхали до Волинської області. Там нас зустріли волонтери, і ми одразу поїхали до онучки в Київ. А потім знайшли житло й перебралися до Миколаївської області. Тут і будемо тихенько доживати свій вік», – розповів пан Василь.
За спостереженням чоловіка, дрони, які полювали на них на трасі, були російськими. Василь Березка бачив, як безпілотники вилітали з лісу, де розташовані позиції російських окупантів. Пані Людмила додає, що бачила на дорогах довкола Олешків багато розбитих машин із тілами загиблих людей…
Василь і Людмила Березки шкодують, що не виїхали з рідного міста Олешки раніше.
«Важко було взяти й кинути все. Дуже важко. Але треба було зробити це значно раніше. Так, дуже складно в моєму літньому віці починати життя з нуля. Але нас не залишили без допомоги. І головне – ми можемо на вільній частині України вільно дихати, вільно говорити. Та найголовніше – ми живі», – каже чоловік.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Смертельна «турбота»: гуманітарна катастрофа в Олешках під акомпанемент пропаганди
На знімку: Василь і Людмила Березки біля свого будинку в Миколаївській області. Фото: lifeinwar.com
Ян Ярчук
