Марина Поліщук
Ніч була погана, 2 хвилі шахедів летіли, зараз за 1 годину 4 атаки КАБами. Раніше в місті були найбезпечніші райони – Таврійський і Шуменский, туди в основному переселялись люди з червоної зони, ми приїзжали туди хоч людей подивиться, у магазин якийсь зайти. А зараз і дрони, і шахеди, і каби в той бік летять. Орки почали і там випалювати багатоповерхівки. Бʼють прямо у вікна “молніями”, щоб спричинити пожежу, знищують авто на парковках. Скоро і більш-менш безпечних районів у місті не залишиться.
***
Я ще не відійшла від «Усіка – в президенти!», як тут Олю на вилах туди ж понесли.
Поки ми тут з вами інтелектуально страждаємо, Тредс і ТікТок вже все порішали. Там ржуть і канонізують одночасно.
Слухайте, ну я точно стільки не нагрішила, щоб оце весь вечір читати «перли» Олі. Краще за них є лише «перли» коментаторів під Оліним інтервʼю.
ТА ЗА ШО?!
***
«Те, що зробили українці в Азовському та Чорному морях із нашою логістикою, я не можу назвати інакше, як «катастрофою»
Російські воєнблогери вражені ходом «СВО».
За удари по українських портах доводиться сплачувати високу ціну. У Чорному морі відбувається справжній погром російського судноплавства. Крім того, сьогодні був сильно пошкоджений зерновий термінал у Новоросійську.
Війна коштує Росіі все дорожче, і це добре.
***
Херсон стікає кров’ю, але нас на вулицях хоч трохи радують сонячні троянди.
***
Цієї ночі російські війська менш ніж за дві години спрямували на Херсон 15 ударних дронів типу «Шахед».
Унаслідок атаки загинули двоє людей. Ще двоє містян поранені, одного з них госпіталізували.
***
Чотири роки… Ця дорога життя запам’яталася. І, мабуть, багатьом
Так, минає чотири роки відтоді, як саме в ці серпневі дні 2022-го під палючим сонцем ми чекали своєї черги на виїзд з окупації – на підконтрольну Україні територію.
Дорога через Василівку до Запоріжжя – «дорога життя». Так називали шлях із окупованої частини Запорізької області на підконтрольну Україні територію. Тоді це був фактично єдиний спосіб вибратися з окупованого Півдня.
Ми вирушили в дорогу на власний страх і ризик. Попереду – близько 30 ворожих блокпостів. На кожному автівку зупиняли, перевіряли документи. Тоді офіційних «зелених коридорів» не було.
П’ять діб ми провели на дорозі у величезній колоні. Люди готували їжу на вогнищах, ночували в автомобілях, чекали своєї черги на пропуск через блокпост. А пройти його – це було ніби пройти чергове коло пекла.
Храбан Діана
