Марина Поліщук
Ще один тиждень у Херсоні. Російські дрони, пожежі, зруйновані будинки та спалені авто. За кожним повідомленням— історії людей, які щодня переживають війну.
***
Ще літо. Ще сонце, теплі дні й зелені дерева, але осінь уже відчувається в повітрі.
Під ногами лежить пожовкле листя каштанів, не поспішайте звинувачувати в цьому осінь – це вони, як завжди, хворіють і скидають листя завчасно.
А осінь поки що лише тихенько нагадує про себе…
***
Одещина не перестає дивувати:
то на вудку шахеда спіймають,
то на його фоні фотозону влаштовують на пляжі.
***
І якщо десь у світі сперечаються, кавун – це фрукт, ягода чи овоч, то херсонці давно все вирішили. Це – предмет національної гордості.
Кримськотатарською він називається қарпиз (qarpız). Запам’ятайте це слово. Дуже скоро воно має звучати не лише в підручниках, а й на кримських базарах, де продавці з усмішкою казатимуть: «Беріть, солодкий қарпиз!»
***
А мені от цікаво: ті, хто вчора деребанив залишки товару зі спаленої фури «АТБ», сьогодні пішли заряджати телефони в те ж «АТБ»? Туди, де ще вчора, як коршуни, шукали наживу…
Я не засуджую, мені просто дуже сумно. Сумно розуміти, що за будь-якої нагоди люди розтягнуть усе по домівках. Колись я вже пережила подібне через сусідів: бачила, як цілком пристойні люди, звичайні мешканці, після «прильоту» деребанили приміщення до останнього цвяха.
Це просто гірке усвідомлення: ким би ти не був і що б не робив, варто тобі лише ослабнути і в тебе заберуть усе. І зроблять це прості люди, яким «просто треба».
***
Наші херсонські енергетики просто Боги на землі…
Може це звучить якось неправильно… але це дійсно так.
Херсонці вдячні до неба, захмарно… подяці немає меж.
Храбан Діана
