Марина Поліщук
Невтішний ранок міста Херсона.
Сьогодні вранці на «Трьох штиках» ворожий FPV-дрон на оптоволокні спочатку стежив за цивільною людиною, яка готувала овочі до продажу. Лише після цього оператор навмисно завдав удару.
Оператор добре бачив, що перед ним не військовий і не озброєний противник, а мирна цивільна особа. Для нього ця людина не становила жодної військової загрози. Попри це, було ухвалено рішення атакувати.
Такі дії є черговим свідченням того, що мирне населення продовжує страждати від війни. Коли мішенню стають люди, які просто працюють, торгують чи займаються повсякденними справами, це позбавляє відчуття безпеки навіть там, де не ведеться безпосередній бій.
***
На фоні того, як російське ПВО збиває дрон над пляжем неподалік путінської дачі і де гинуть російські діти, російське тб показує сюжет, де путін спілкується з залом, забитим російськими підлітками. Поки живими. І цей натовп встає і частина з підлітків в екстазі кричить: путін.
Я жила в радянській системі у дитинстві. І ми ніколи не кричали “слава кпсс”, “слава брежнєву”.
Більше того, мою школу ніколи не випускали на жоден з парадів – не довіряли тому, як поведуть себе діти з робочої околиці міста на заході України).
Висновок такий: справедливо аналітики кажуть, що росія рухається назад до сталінізму (не до епохи 80-х, як іноді думають собі деякі люди, які ностальгують за часами дитинства, коли вони були здоровіші, хліб по 16 копійок, а ковбаса по блату таки інколи потрапляла на столи). Це стосується, передусім, економіки – про це кажуть серйозні вчені, аналітики.
Населення росії уже дозріло до такого переходу. Так, оті самі, які здавалися десь в 2010 році цілком цивілізованими людьми. Хто ще не дозрів – у теплиці доведедуть до потрібного стану.
***
Побачила десь у тік-токах відос про Херсон від ШІ: похмура картинка, перелякана жінка, що біжить, наче жителька Помпеїв…
Питання: нахіба? Феномен життя у місті якраз у тому, що все це відбувається з нами і під яскравим сонцем, і в час цвітіння вишень, і в снігопад, і в дощ, і в туман… Це не Нолан, не Тарантіно, не Спілберг. Нема штампів, нема декорацій, нема саундтреків. Це наше життя. На нас полюють не лише у мінливу хмарність без опадів. Тож, уявіть собі ці контрасти.
Ви думаєте, ми говоримо про дрони чи КАБи 24/7, а у вільний час бігаємо із перекошеним обличчям? Може, це когось здивує, але люди тут п’ють каву, торгуються на ринку, перевіряють на касі чек – чи пораховано знижку.
Ми не актори. Не персонажі. Не романтизуйте нас, бо ми справжні -справжнісенькі) І почуття наші справжні. І біль. І страх. Любов і турбота, сила, слабкість і нерви. Справжні.
***
Херсон поранено дуже. Херсону дуже болить. Херсон кровить. Але між нападами болю ми дихаємо. Димом. Пилом. І надією. Бо… а як інакше? Як по іншому, якщо ти обрав місто, яке відображає саму суть того, чим ти є…
***
Дивлюсь я на все, що відбувається навколо: в Одесі люди відпочивають біля моря під звук тривоги, в Херсоні орківський fpv-дрон безкарно ганяє по базару торговця фруктами, в Києві кадровий водевіль, в Сумах, Дніпрі, Харкові, Миколаєві, Запоріжжі атаки КАБів і “шахедів”.
Шкода мені всіх нас.
Дарина Лапіна
Храбан Діана
