Дарина Лапіна
Окупанти нещадно криють вогнем українські міста та села. Та попри постійні атаки українці продовжують жити – ми любимо, піклуємось про близьких, працюємо та вміємо знайти невимовну красу серед найтемнішої ночі. Про це є і допис жительки Херсона, який не залишив байдужими тисячі користувачів українського сегменту соцмережі Тредс.
Зупинитись, забути про все й вдивлятися у височінь, не стежачи за часом, – для херсонців це тепер лише спогад про минулі мирні дні. Над головами роїться смертоносне російське залізяччя, тому небо в Херсоні зараз більше слухають (чи не летить поруч дрон), а не милуються ним. Та варто спрямувати погляд угору, і подих перехоплює від краси – над зраненим містом як і колись мільярди зірок – безсмертних вогнів, що були тут до нас і залишаться після. Днями жителька Херсона Анна Трегуб (anne_tregub) опублікувала у Тредсі допис про свій досвід споглядання краси неба над Херсоном… у перерві між атаками російських безпілотників.
Херсонка виклала неймовірної краси фото та коротко його підписала: «В перерві між дронами вийшла зняти Чумацький Шлях над Херсоном».
Скриншот допису anne_tregub / Тhreads.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Обізвався і Херсон: тяжко-важко, знову дрон»: українські міста влаштували зворушливу перекличку в Тредсі
Публікація зворушила чималу кількість користувачів, набравши вже майже 3 тисячі лайків. У коментарях були і херсонці, які ділилися власними спогадами:
daria_gruntova: «Я ніде, в жодному місті і в жодній країні не бачила такого яскраво вираженого Чумацького Шляху, ніж в селі Херсонської області».
alex.c.kho: «Я сумую за південним небом. Таким чорним. З гострими зорями».
ruslana_velychko: «Найкраще небо над Херсонською областю, де б не був – в Херсоні, чи в Скадовську. Скоріше б воно було всіяне лише зорями».
Своїми спогадами з «Гривною» поділились і наші читачі:
Анастасія: «Я жила у Херсоні з батьками, але кожне літо в дитинстві проводила у селі на Херсонщині у бабусі та дідуся. Такого рясно всіяного зорями неба, як у нашому селі, я не бачила більше ніде. Один із найдорожчих моїх дитячих спогадів – розповіді дідуся про зірки та далекі планети. У нього був старенький бінокль і пізно ввечері ми інколи дивились з його допомогою на місяць, на зорі. Щоб було краще видно дідусь допомагав мені піднятися на дах його стареньких Жигулів, давав бінокль і тримав за руку. Я була зовсім мала, але у ті миті мені здавалось, що я велетень, що блукає поміж зірок… Дідуся вже немає. І тепер кожного разу, коли я дивлюсь на зірки у небі, я згадую його й ті щасливі безтурботні дні».
А цим фото з нами поділилася херсонка Ірина. За словами жінки, знімок зроблено на славнозвісних скелях між селами Станіслав та Олександрівка, які в народі називали «Станіславськими кручами», «Херсонськими горами» і навіть «Херсонським Гранд-Каньйоном».
Захід сонця на Станіславських скелях. Фото надане читачкою.
«Помилуватися красою вечірнього й нічного неба на Станіславських скелях у мирному житті збиралося чимало людей. Це фото я зробила одного суботнього вечора наприкінці літа 2020 року. Я виклала його тоді в соцмережі з підписом: «Суботній вечір, на Станіславських скелях – мов на базарі…»
І дійсно, у вихідні сюди з’їжджалося дуже багато людей, дехто залишався ночувати. Адже з висоти скель відкривався неймовірний краєвид на Дніпро-Бузький лиман. Тут можна було поспостерігати, як сідає сонце, ніби занурюючись у воду, а потім – як небо поступово вкривається тисячами дрібних сяючих цяточок. Дивовижна краса! Я такого неба ніде більше не бачила…», – розповіла жінка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Від мого села лишились назва й спогади»: допис жительки Херсонщини завірусився у соцмережі Тредс (фото)
Попри біль та страждання, що принесла війна, херсонці продовжують вірити у перемогу добра над злом, адже після найтемнішої ночі завжди приходить світанок.
Головна світлина: anne_tregub / Тhreads.
Ян Ярчук
