Дарина Лапіна
Війна відібрала в Олексія Попова майже все, що він любив: можливість жити в рідному Херсоні, де народився та зростав, улюблену роботу, що надихала й дарувала радість, затишну оселю, з вікон якої було видно його найбільшу пристрасть – неосяжний могутній Дніпро. Однак зло, що прийшло нищити його дім, не позбавило чоловіка здатності створювати нове й прекрасне навіть на руїнах старого життя.
Херсонцю Олексію Попову – 69 років, й одне з найбільших його захоплень – кораблі. З ними й намагався пов’язати своє життя в рідному місті. Свого часу працював на Херсонському суднобудівному заводі та в Херсонському яхт-клубі, а останні 8 років перед вторгненням РФ – у Херсонському центрі позашкільної освіти, де керував гуртком судномоделювання. Однак усе змінилося після початку великої війни. Вже в пенсійному віці Олексію Олександровичу довелося пережити жахіття російської окупації, про що детальніше «Гривна» розповідала нещодавно. Після деокупації міста й посилення російських обстрілів пан Олексій разом із дружиною Тетяною були вимушені виїхати із Херсона. Нині вони намагаються будувати з нуля своє життя в місті Чорноморськ, що на Одещині. Про те, як їм це вдається, херсонець розповів «Гривні».
Як вдалося створити сучасний дитячий гурток з нуля
Чоловік, який звик усе життя працювати, чи не одразу почав шукати собі роботу на новому місці. І він не просто її знайшов – ба більше, відшукав саме те, чим захоплювався довгі роки. Херсонець буквально з нуля організував гурток судномоделювання на базі Чорноморського центру позашкільної освіти, де офіційно працевлаштований. І нині його заняття відвідують уже 42 учні віком від 6 до 16 років. А інколи, як зізнається пан Олексій, до моделювання суден долучаються й батьки дітей.
«Після переїзду до Чорноморська почав шукати собі роботу. Я розумів, що позашкільна освіта – це невід’ємна частина освітнього процесу, тобто те, що точно має бути у будь-якому населеному пункті. І от просто під час однієї з прогулянок я вирішив зайти до Чорноморського центру позашкільної освіти і пішов одразу до директора. Поцікавився чи є вакансія, показав свої документи, що маю освіту, що працював у себе в Херсоні із дітьми – був керівником гуртка судномоделювання, показав фото із занять та змагань, у яких ми брали участь. І мені дали можливість спробувати – місяць випробувального терміну. А пізніше прийняли на роботу», – розповідає Олексій Попов.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна забрала дім і бізнес: історія херсонки, яка відновила власну справу в Миколаєві
Свій гурток судномоделювання в Чорноморську пан Олексій розвивав буквально з нуля. До його появи в місті не було подібних занять.
«Був авіамодельний гурток, а судномоделювання – ні. Та і приміщення у мене спочатку не було. Перший рік я працював у класі малювання. А кваліфікований гурток, такий як у нас технічний, мусить його мати. Не було й інструментів. Я з Херсона нічого не взяв, ми з дружиною виїжджали зимою – в теплих куртках, по рюкзаку на плечах та сумка – оце й усе», – говорить Олексій Олександрович.
Однак поступово херсонцю за допомогою його нових знайомих та самого Центру, де він працює, вдалося облаштувати клас для занять згідно з усіма вимогами. Центр позашкільної освіти орендував для свого нового викладача окреме приміщення. З інвентарем допомогли місцеві жителі, з якими Олексій Олександрович встиг подружитися. А дещо чоловік вже пізніше привіз із дому. Отак те, що починалося на чистому ентузіазмі однієї людини, перетворилось у творчий гурток, який нині відвідують понад чотири десятки дітей.
Від парусних яхт до військових кораблів і козацьких чайок
На своїх заняттях пан Олексій завжди намагається почути дітей та заохочує їх робити саме ті моделі кораблів, які найбільше подобаються. А його задача як учителя – допомогти своїм учням втілити їхнє бачення в реальність.
«Прийшов хлопець до мене на заняття, і я його питаю: «Які кораблі чи яхти, чи взагалі інші моделі тобі подобаються? Тому що мені потрібно, щоб ти робив те, що тобі хочеться робити, а не модель, яка не цікава». А він каже: «Я люблю військові кораблі, щоб з гарматами, кулеметами і щоб плавав!». Ну я кажу: «Без проблем, давай зробимо бронекатер». Я підготував для нього заготовочку з деревини, скажімо так, корпус, а він вже далі бере інструмент і починає працювати», – пояснює пан Олексій.
Узагалі військова тематика моделей кораблів серед дітей нині актуальна.
«Гліб, йому 16 років, він зараз робить військовий корабель українського Чорноморського флоту – мінний тральщик «Чернігів». Обрав саме його, бо хлопець сам із Чернігова евакуйований. Це досить складна модель, її довжина буде близько метра», – говоритьхерсонець. Він додає, що його гурток у Чорноморську також відвідують і його юні земляки – шестеро дітей, що вимушено виїхали з Херсонщини.
Хоча гурток судномоделювання в основному відвідують хлопці, на заняття до пана Олексія також приходять і дівчата.
«Троє дівчат приходять. Вони конструювали інші моделі. Робили і маяк, і будиночок для Барбі, і фортецю», – розповідає Олексій Олександрович. – А є в мене учениця Ярослава, їй 16 років, так вона зараз робить козацьку чайку. Вона розумниця – відмінниця і все встигає».
До слова, заняття пана Олексія мають не лише технічну частину – він також проводить дітям тематичні лекції. Нещодавно темою були саме козацькі чайки.
«Це був відкритий урок, де я розповідав дітям про козацькі чайки, їхню конструкцію, чому козаки будували саме їх і чому вони були такі успішні. Як гетьман Сагайдачний робив походи на Кафу, метою яких було звільнення козаків та інших народів з рабства.
Козацька чайка унікальна, це дуже маневровий водний транспорт. У чайки було два керма – кормове та носове, і це допомагало їй миттєво розвертатися туди, куди потрібно», – із захватом говорить Олексій Олександрович.
І хоча тематика моделей, які виготовляють діти на заняттях, різна, проте основною все ж таки є парусні яхти. І що важливо – моделі обладнані радіокеруванням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Моделіст відтворює історичні будівлі Миколаєва в мініатюрі, серед них – зруйнована облрада
«Зараз у мене в майстерні штук шість яхт стоять з парусами на радіокеруванні. Вони здатні відходити від берега на 50 метрів, а також робити маневри – повертати, розвертатися. Невеликі модельки – 25-30 сантиметрів довжиною, а великі яхти можуть і до 80 сантиметрів у довжину бути», – розказує Олексій Попов.
Уже більше ніж просто гурток – клуб за інтересами
Велика радість для кожного вчителя – щира зацікавленість дітей та дружня атмосфера в колективі. Олексій Олександрович може поставити галочку поруч з обома цими пунктами. Діти відвідують його заняття із задоволенням, а часом до них долучаються навіть їхні батьки.
«Один хлопчик, йому років 10, приходить до мене з бабусею та мамою. Так вони також беруться до моделювання та іноді так захоплюються, що дитина скаржиться, що їй мало роботи залишається. А мама з бабусею фарбують, такі задоволені, – посміхається пан Олексій. – До речі, у Херсоні, коли я працював у центрі позашкільної освіти, була схожа історія. Син також приходив із мамою, однак він не дуже хотів займатися моделюванням, більше грався в телефоні. То його мама на заняттях сама зробила яхту».
Діти прикипіли душею до свого вчителя, і їхній гурток – це дружня команда, об’єднана спільними інтересами.
«Це вже не лише гурток, а навіть клуб за інтересами. Інколи діти приносять цукор, варення і кажуть: «А можна ми чай будемо пити?». Особливо коли холодно було, то отак іноді чаювали разом. А потім бачу, вже розговорюються сильно, то тоді кажу: «А тепер попрацюємо, а то сидите, наче в кафе», – згадує Олексій Олександрович з усмішкою.
Щоб іще більше зацікавити дітей до створення власних моделей кораблів, їхній учитель старається організовувати для вихованців змагання. Адже моделі не є предметами інтер’єру – це мініверсії кораблів, що облаштовані радіокеруванням і ходять по воді. Через воєнний стан змагатися на морі не можна, тож поки що майданчиком для випробовування моделей на міцність та навичок керування ними є закриті водойми, наприклад, басейн у місцевому готелі.
«Десь бачать і кажуть: «О, наш Сальвадор Далі пішов»
На Одещині херсонець також відкрив для себе новий рід занять, що став для нього хобі, – живопис. Картини пана Олексія виконані аквареллю. І хоча поки що не все задумане виходить, адже нині він ще на етапі навчання, малювання дарує неймовірний спокій і затишок. Це настільки подобається Олексію Олександровичу, що він дивується: «Не розумію, чому я не спробував раніше».
А почалося все з подарунка. У Чорноморському центрі позашкільної освіти, де працює пан Олексій, є безліч гуртків, зокрема й з малювання. Подарунок у вигляді акварелей і пензликів від колеги – керівниці гуртка з малювання, і став початком нині улюбленого хобі.
Нове заняття так захопило Олексія Олександровича, що він навіть пішов на спеціалізовані курси, які в місті організувала професійна художниця. Коли вона дізналася, що пан Олексій вимушено виїхав із Херсона, то взяла його до себе в групу безкоштовно. Ці курси чоловік відвідує останні три місяці.
За цей час він написав уже чимало картин, основною темою яких є його головна пристрасть.
«Є в мене і декілька пейзажів, але в основному це, звичайно, кораблі. Мені подобається зображати море, хвилі, вітрила… Ну і небо з хмаринками. Я захоплююсь картинами Куїнджі, де він хмари малював. Мрію навчитися малювати море і повітря. Світло, яке присутнє на малюнку аквареллю, це надзвичайно», – ділиться херсонець.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Художник відтворив викрадену окупантами картину «Херсонська Джоконда»
І хоча за тематикою робіт Олексій Олександрович скоріше є ближчим до Айвазовського, за зовнішністю чоловіка порівнюють з іншим не менш відомим художником.
«Вдома в Херсоні я почав відпускати вуса. Ще й закручую їх так догори. А зараз оце ще пішов на художні курси, то тепер мої знайомі вже тут, у Чорноморську, називають мене Далі. Десь бачать і кажуть: «О, наш Сальвадор Далі пішов», – усміхається пан Олексій.
Хоча херсонець іще навчається, однак уже активно долучається до культурного життя Чорноморська. Художниця, яка організувала курси у місті, запрошує на заняття також і своїх колег – вони допомагають новачкам порадами.
«Взагалі в Чорноморську проходить дуже багато виставок художників. І ми завжди на ці виставки приходимо, спілкуємося з творчими людьми. Опинився, так би мовити, у центрі художнього життя міста», – розповідає херсонець.
Деякі зі своїх робіт Олексій Олександрович уже подарував новим друзям і знайомим. Чоловік зізнається, що не хоче аби його картини припадали пилом, а воліє ділитися їхнім теплом із людьми.
***
Поки росіяни вбивають і руйнують, історія херсонця Олексія Попова вчергове доводить, що ми – українці – зліплені з геть іншого тіста. Ми – люди, які попри біль і втрати продовжують створювати нове та в найтемніші часи все ж тягнуться до світла.
Світлини надані Олексієм Поповим “Гривні”.
Ян Ярчук
