Як простий рибалка з Олешків обігнав усіх веслувальників і став першим олімпійцем Херсонщини

перший олімпієць Херсонщини веслувальник

Чимало веслувальників прославляли Херсонщину своїми спортивними досягненнями, але першим серед них був Іван Сотников. У нашому матеріалі – про те, як звичайний рибалка в дорослому віці прийшов у спорт і став першим представником Херсонської області на Олімпійських іграх.

Неймовірної сили та фізичної витривалості чоловік, винахідник оригінального весла, популяризатор греблі на Херсонщині, а ще – український Робінзон. Це все – про Івана Сотникова, простого жителя міста Олешки, який наприкінці 1940-х років випадково прийшов у спорт і зрештою прославив Херсонщину далеко за її межами.

Свого часу з Іваном Сотниковим, а також із його першим тренером Олександром Григор’євим неодноразово спілкувався фотожурналіст «Гривни» Анатолій Андрєєв. Його спогади та світлини, які збереглися в архіві, стали основою цієї публікації. Отже…

Хто такий Іван Сотников

Майбутній олімпієць народився 19 січня 1913 року в місті Олешки, яке тоді саме так і називалося (то пізніше радянська влада перейменувала його на Цюрупинськ). З дитинства займався підробітками – перевозив вантажі на невеликих суднах по Дніпру та протоках. Мав усього два класи освіти. Пройшов Другу світову війну, демобілізувався у 1946 році.

У спорт Сотников прийшов у 1948-му у віці 35 років. За два роки – чемпіон Херсона, ще за рік – чемпіон України. А в 1952 став чемпіоном СРСР та був включений до складу радянської збірної для участі в XV Олімпійських іграх у Гельсінкі. До речі, це був дебют СРСР на Олімпіаді.

За результатами змагань на дистанції 10 000 метрів на байдарці-одиночці Сотников посів 7 місце з-поміж 17 учасників.

Перелік переможців змагань з греблі на Олімпіаді-1952, Іван Сотников – на 7 місці. Скриншот сторінки видання Summer Olympic Games Official Report Helsinki 1952.

Загалом упродовж 1950-х років Сотников став п’ятиразовим чемпіоном СРСР, багаторазовим чемпіоном України та переможцем міжнародних регат, був майстром спорту СРСР.

Сотников Іван Миколайович. Фото: Вікіпедія.

Спортивну кар’єру завершив у 1956 році, потім ще деякий час працював тренером у Херсоні. Помер Іван Сотников у 2004 році на 92-му році життя. Похований в Олешках.

Херсонський Іван Сила

За словами Анатолія Андрєєва, про Івана Сотникова він дізнався з рукописної книги відомого в Херсоні майстра народної греблі Олександра Григор’єва.

«Якось Олександр Дмитрович дав мені рукопис своєї книги про історію греблі в Херсоні. Неймовірно цікава розповідь. У ній був окремий величезний розділ, який називався «Іван Сила». Автор присвятив його своєму найкращому учню – Івану Сотникову.

Додам, що ця книга так і не побачила світ – сам Григор’єв невдовзі помер, а його родичі намагалися видати її, але, наскільки мені відомо, щось у них не склалося», – розповідає фотожурналіст.

Саме Григор’єв привів Сотникова до спорту. До цього він працював матросом-рятувальником на рятувальній станції в Олешках. Паралельно підробляв перевізником – возив по Дніпру торговців на базар у Херсоні.

«У нього був величезний човен – дубівка. На ньому Сотников перевозив торговців з овочевою продукцією з Олешків і Голої Пристані до Херсона. У човні, який змайстрували олешківські майстри, поміщалося до 12 людей з вантажем. І так Сотников гріб веслами до Херсона, а ввечері віз торговців назад», – каже фотожурналіст.

Свого часу газета «Наддніпрянська правда» опублікувала інтерв’ю з Іваном Сотниковим. Про свій дебют у спорті майбутній олімпієць розповідав так:

«…Став торговок з Цюрупинська в Херсон возити: кожна по 20 кошиків помідорів тягне. Завантажую тонн 5 і качаю м’язи. Пливу я по річці, а тут спортсмени балуються – ну і давай я з ними наввипередки. Одного разу в байдарочників проходили змагання, призи переможці отримали чудові: черевики, полушубки. Це ж, думаю, скільки мені народу з вантажем потрібно перевезти, щоб купити таку обновку! А тут тобі все даром. І вирішив спробувати, взяти участь…»

Іван Сотников на Дніпрі. Фото: фейсбук/Костянтин Сухенко, Старий Херсон

Далі були обласні змагання членів добровільного спортивного товариства (ДСТ) «Водник». Сотникова заявили на них – і він без спортивної підготовки з великим відривом переміг професійних спортсменів. Потім були такі ж республіканські змагання – ДСТ «Динамо» в Києві. Сотников там представляв Херсонську область і знову переміг.

«Після цих змагань його й помітив Олександр Григор’єв і почав з ним займатися. Зрештою ці два змагання стали відправною точкою спортивної кар’єри Івана Сотникова», – зазначає Анатолій Андрєєв.

Він додає, що у своїх рукописах тренер писав про Сотникова так:

«Неймовірної сили чоловік, але техніки в нього зовсім не було. Я його вчив техніки греблі – як треба».

Унікальне весло

Для спортивних змагань на байдарках Іван Сотников сам змайстрував весло – нетрадиційне для такого виду спорту. Воно мало спеціальний кут, захват води був чималий, але потрібно було докласти сил. Утім, для Сотникова з його багаторічним досвідом веслування це не було проблемою.

У тому ж інтерв’ю в «Наддніпрянській правді» Сотников розповідав, що традиційні весла на байдарках йому не подобалися, тому вирішив створити своє – під себе:

«Мені одразу не сподобалися байдаркові весла: одне тягне, інше в цей час воду на тебе кидає, гальмує. На шаланді в мене весло більш грамотне було. Став думати, як їх переробити. І придумав: зняв удома гардину, в трубці закріпив лопать під кутом 90 градусів, і вона перестала чинити опір повітрю. Теоретично все було зроблено правильно, а на воді нічого не виходило, і байдарка перекидалася. Чотири дні мучився, додому приходив мокрий, дружина пиляла за зіпсовану гардину – ну, вже не радий був. А на п’ятий раптом все вийшло. Незабаром і змагання чергові приспіли. Я повигравав призи на всіх дистанціях, додому приніс купу різних обновок. Дружина після цього пробачила мені за невеликий розгардіяш у будинку».

Надалі на змагання він їздив лише зі своїм веслом, і в Олімпійських іграх теж із ним брав участь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фотофакт з минулого: чому херсонські веслувальники їздили на змагання зі своїм п’єдесталом

Олімпіада й скульптура без весла

Іван Сотников є першим учасником Олімпійських ігор з-поміж спортсменів Херсонщини. Він дуже пишався тим, що потрапив на змагання такого рівня. Яким був цей досвід для простого роботяги з Олешків, можна тільки уявити. Лиш нещодавно він дізнався, що літера «М» на вулицях Києва – то зовсім не про чоловічий туалет, а тут – Гельсінкі, всесвітні змагання!

«Якось Сотников розповів мені смішну історію про свій перший приїзд у Київ на змагання. Він ішов вулицею столиці, захотів до туалету. Побачив величезну «М», тож і вирішив, що це саме чоловічий туалет, адже саме так їх тоді й позначали – літерами «М» і «Ж». Спустившись, зрозумів свою помилку, зате вперше дізнався, що таке метро», – розповідає Анатолій Андрєєв.

Результатами свого виступу на Олімпіаді Сотников був задоволений, він казав:

«Про веслування скажу окремо. Цей вид вважався класичним англо-американським спортом, і раптом селянин з якогось Цюрупинська на байдарці-одиночці ганяється нарівні з найсильнішими стаєрами світу! Всі були в шоці!»

Якось під час олімпійських змагань до наших веслувальників завітали американські – їх зацікавило весло Сотникова, вони його довго розглядали, схвально вітали Сотникова й перемальовували конструкцію. А самого спортсмена це дещо напружило, адже радянські спецслужби попередили спортсменів не входити в контакти із закордонними.

«Ми з хлопцями майже не сумнівалися, що після цього візиту нас усіх в наручниках відправлять до Сибіру. Надовго запам’ятаю свою чортову гардину, невесело жартували ми. Слава Богу, все обійшлося. Зізнатися, мене це втішило більше, ніж спортивні результати», – казав в інтерв’ю Сотников.

На знак того, що Іван Сотников став першим учасником Олімпіади від Херсонщини, було вирішено встановити символічний пам’ятник гребцеві на одній із водно-спортивних баз Херсона. Прототипом, звісно, був сам Сотников – він позував скульптору зі своїм знаменитим веслом у руці, пригадує Анатолій Андрєєв. Однак у процесі хтось вирішив, що спортсмен має тримати в руці факел олімпійського вогню. Тож замість весла в лівій руці в нього – факел.

Пам’ятник гребцеві, для якого позував Сотников. Фото з архіву Анатолія Андрєєва.

Після Олімпіади Сотникову пропонували переїхати до Києва та продовжувати там спортивну кар’єру. Він відмовився і далі виступав за Херсон.

Якось під час змагань у 1956 році за 300 метрів до фінішу в нього розійшлися шви (були після операції з видалення апендикса). Сотников, стиснувши зуби, закінчив заїзд, але більше в змаганнях не виступав і пішов зі спорту.

Заслужений Робінзон України

Через негаразди в родині деякий час Сотников одиноко жив у квартирі в Херсоні, а потім продав її й оселився в невеликому будинку на безлюдному острові в плавнях річки Конка. Колишній спортсмен прожив там на самоті аж 28 років – із 1972 по 2000-й. У пресі його називали найзаслуженішим Робінзоном України.