Дарина Лапіна
Сьогоднішній ранок в Херсоні.
“Мишебраття” засипали житлові квартали градами. Загинули люди. Багато поранених. Зруйноване житло.
***
Херсон обстрілюють росіяни без перепочинку – 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Немає спокійного ранку, немає тихої ночі, немає навіть хвилини, щоб видихнути. Постійний свист снарядів, гуркіт вибухів, дзижчання дронів….. і уламки, що сиплються з неба…. Це все стали частиною щоденного життя. Місто живе під прицілом, серед руїн і болю…
Лише за п’ять днів – 45 поранених і четверо загиблих.
І вже сьогодні зранку – ще 19 поранених і троє вбитих.
І це не суха статистика. Це – наші люди. Наші сусіди, колеги, друзі, рідні.
***
Коли говорю про Херсон – болить кожне слово.
Бо це – мій дім.
Бо це – моє серце.
Херсон тримається. Ми всі тримаємося.
Але, Боже, як же хочеться, щоб всі ті нелюді, які руйнують моє місто, мою країну зд*хли в муках.
***
Три роки тому цієї ночі росіяни викрали пам’ятники з українського Херсона – Суворову та Ушакову, свої символи, якими вони нам навіювали свою культуру та єдність.
***
Російські війська під час удару по цивільній інфраструктурі Одеської області уперше застосували керовані авіабомби.
За словами керівника ОВА, це нова серйозна загроза для Одещини.
До цього КАБом вперше вдарили по Миколаєву.
***
Дуже дивно спостерігати, як навколо з’являються нові пандуси, гарні тротуари, дзвінки біля дверей, психологічні програми й навіть проекти з підтримки ветеранського бізнесу. Безбар’єрність.
Але коли приходиш на ВЛК — бачиш не комфорт і турботу, а справжній квест на виживання. Люди на милицях, у гіпсах, після операцій, з перемотаними руками й ногами — стоять по 5, 6, 10 годин у чергах. Хтось приїхав за сотні кілометрів, щоб потрапити до лікаря.
Це не про безбар’єрність — це про байдужість.
Храбан Діана
