Ян Ярчук
Війна забрала в неї дім, бізнес – але не віру й мотивацію рухатися вперед. Любов Паньків разом з чоловіком до повномасштабного вторгнення розвивали дитячий центр у рідному Херсоні, а згодом – вимушені були переїхати до Миколаєва, де розпочали все з нуля.
Сьогодні жінка готується до відкриття вже другого дитячого центру у Миколаєві.
«Гривна» мала можливість поспілкуватися з Любов’ю Паньків та розповісти її історію.
Працювали при закритих ролетах і волонтерили
Пані Любов до великої війни керувала дитячим центром Intelligence_kids у Херсоні. Але після початку повномасштабного вторгнення все змінилося.
Жінка згадує, що перший час їм ще вдавалося працювати:
«Ми займалися логопедичними заняттями, підготовою до школи, англійською. Дітей було небагато, але при закритих ролетах ми працювали. Під час окупації ми працювали декілька місяців. А згодом взагалі перестали, бо це вже було неможливо. Не було викладачів, не було з ким працювати. І вони (ред. російські окупанти) вимагали переоформлення ФОПів, ми того не зробили, тому діяльність наша закінчилася».
Центр дитячого розвитку у Херсоні. Довоєнні фото.
Під час окупації Херсона їхній дитячий центр поступово перетворився на волонтерський пункт. Все почалося з прохання про допомогу: до пані Любові звернулася жінка, аби знайти дитячий візочок. З часом почали приносити й передавати інші речі: засоби гігієни, памперси, харчування тощо.
Той самий дитячий візочок, з якого почалася волонтерська діяльність Любові Паньків
«Наш центр в Херсоні перетворився із дитячого закладу в такий маленький пункт видачі. Там просто було все завалене якимось одягом, ковдрами, продуктами харчування, засобами гігієни. Ми видавали дійсно багато всього. Ну, все, що привозили, ми все видавали», – говорить херсонка.
За її словами, в той час дуже допомагала ГО «Місто сили», якій вдавалося завозити деяку допомогу з підконтрольних Україні територій. А також допомогу передавали просто небайдужі люди та знайомі.
Черга за гуманітарною допомогою у Херсоні
Продовжили допомагати людям і після деокупації Херсона, адже згодом чекав новий виклик – підрив ворогом Каховської ГЕС та затоплення населених пунктів, зокрема й обласного центру.
Любов зізнається, що саме ця волонтерська діяльність допомогла їй в той час не думати про власну втрату. Адже внаслідок підриву Каховської ГЕС був затоплений і дім її сім’ї. На той час вони вже мешкали у Миколаєві.
Життя після втрати дому
Тоді, у 2023 році, напередодні підриву Каховської ГЕС, родина Білецьких переїхала до Миколаєва. Любов говорить, що на той час була вагітна четвертою дитиною. І народжувати доньку вирішили у безпечному місці, проте їхати далеко від дому не хотіли, тому й обрали Миколаїв.
Вже другий рік вони мешкають у будинку, який їм надали у безкоштовне користування.
«Ми платимо лише за комунальні послуги й доглядаємо за домом. Планували що ненадовго, а затягнулося вже на два», – ділиться Любов.
Вона додає, що дуже вдячна родині, котра на безоплатній основі надала їм дім та прихисток.
Водночас їхній будинок у Херсоні є непридатним для життя. Оскільки пережив не лише затоплення, а й ворожий удар.
«Наш будинок вважається непридатний для проживання по документах. І після потопу, через якийсь час, був прильот сильний. Хоч він був не в сам будинок, а поруч, але завдав великих пошкоджень, тому що вибито майже всі вікна, залишилося тільки одне ціле. Дуже пошкоджені стіни. В деяких місцях можна було, знаєте, і руку, і ногу, і голову туди в ті дірки засунути. І дуже побився дах», – розповідає жінка.
Миколаїв: нове життя і новий старт
У Миколаєві родина Паньків вирішила зробити релокацію свого бізнесу. Знайшли приміщення — і саме там відкрили перший філіал дитячого центру. Також вдалося перевезли з Херсона меблі, техніку.
«Власник з-за кордону погодився надати нам приміщення перші кілька місяців без оренди. Це дало змогу стартувати», – розповідає Любов.
Спершу заклад мав назву Intelligence_kids, як і в Херсоні. Але після народження донечки, вирішили перейменувати центр на її честь – «Соломія».
Дитячий центр «Соломія» у Миколаєві
«Зараз відкриваємо другий філіал – поки працюємо в тестовому режимі, але плануємо офіційне відкриття до кінця жовтня», – зазначила підприємиця.
Ремонти в обох закладах робили власними силами, допомагали знайомі та друзі.
Обидва центри спеціалізують на підготовці дітей до школи та вивченню англійської мови. У закладах працюють логопеди, дефектологи, спеціалісти з раннього розвитку, викладачі англійської. Сама ж Любов займається у центрі підготовкою дошкільнят.
Послуги надають дітям від 3 до 18 років.
Особливістю центрів є безоплатні групи. Безкоштовно займаються діти з вразливих категорій – ВПО, військовослужбовців, сироти, діти з інвалідністю та багатодітних родин. Це стало можливим завдяки отриманню фінансування від благодійного фонду Operation AIDS.
«Конкуренція велика. У Миколаєві дуже багато закладів подібного типу, подібних напрямів роботи. Але саме от таких місць, де створені безоплатні курси, їх майже немає. І я безмежно вдячна фонду Operation AID за те, що вони обрали нас», – пояснює Любов.
«Ми не боїмося оформлювати ВПО»
Жінка додає, що фахівців у центри підбирають ретельно, водночас знайти їх – складно. Оскільки вона сама ВПО, то брати на роботу переселенців не боїться, адже розуміє як їм важко працевлаштуватися.
«У нас сьогодні працює дівчина логопед-дефектолог, вона з Херсона. Дуже гарно себе показала, дійсно, дуже класний спеціаліст. Чому б нам не працювати з нею?! Ми не боїмося оформлювати ВПО, навпаки, хочемо їм чимось допомогти. Оскільки ВПО зазвичай не хочуть брати на роботу», – розповіла власниця центру.
Підтримка грантами
Якщо перший центр родина Паньків відкривала за власні кошти. То згодом почали шукати можливості для розвитку.
Перший грант, як говорить Любов Паньків, отримали від Червоного Хреста:
«Це був невеликий грант на 100 тисяч, але він нам дуже допоміг. Ми купили техніку, дитячі шафки, столики – те, що нам не вистачало. І це був такий маленький ривочок для того, щоб більше обладнати наш центр».
Потім вони з чоловіком подалися на другий грант – уже більший, на 400 тисяч гривень. Писали бізнес-план самостійно, без консультантів.
Любов Паньків у своєму дитячому центрі в Миколаєві
Нещодавно Любов отримала ще один грант – на 70 тисяч гривень від організації, що займається підтримкою жінок України. За її словами, грантові кошти отримали лише 15 жінок з усієї країни.
Як уже зазначалося, наразі пані Любов готується до відкриття другого дитячого центру у Миколаєві. Але на цьому зупинятися не планує, адже має ідею щодо розширення. А саме: відкрити садочок неповного й повного робочого дня та курси з вивчення англійської мови для дорослих.
«Чомусь ВПО отримали купу ярликів не заслужено»
Херсонка розповідає, що життя внутрішньо переміщених осіб дуже складне. І, за її словами, часто люди не розуміють переселенців та ставлять упереджено.
«Життя ВПО, воно достатньо складне. І ті люди, які не проходили цього шляху, можливо, не розуміють нас, можливо, вони не хочуть розуміти, я не знаю. Я не сперечаюся, всі люди різні. Але чомусь ВПО отримало купу ярликів не заслужено», – говорить жінка.
Серед найпоширеніших стереотипів, з якими стикають переселенці: «ВПО все засмічують і не дбають про «чуже» місто», «живуть чужим коштом, не докладаючи зусиль», «не намагаються інтегруватися»,«тільки займають ресурси», «ВПО не надійні працівники».
Тому, своїй сторінці в інстаграм Любов Паньків намагається показати реальні історії ВПО – як вони облаштовують своє життя, як адаптуються і з якими стереотипами стикаються.
Хоча жінка з родиною вже третій рік живе у Миколаєві, але дуже сумує за рідним Херсоном. І хоче в майбутньому бачити його квітучим та живим.
«Зараз він такий змучений й понівечений. Приїжджаючи в Херсон, важко бачити його зовсім іншим: забиті вікна, побиті будинки. Серед усіх міст України, Херсон завжди був особливим для мене. Тому що там створилася моя родина, там все житті пішло інакше. Вперше я приїхала до Херсона восени, він був такий гарний квітучий, на парканах були кашпо з квітами, кав’ярні серед дерев. І зараз коли дивишся – картинка зовсім інша. Але я дуже радію, що хоч якесь життя там є. Завжди тримаю кулаки за людей, які там відкривають бізнес», – говорить херсонка.
Історія пані Любові та її родини – яскравий приклад того, як війна змушує людей починати життя з нуля, долати втрати та труднощі, але при цьому зберігати віру. І навіть у найскладніших обставинах знаходити нові можливості.
Фото надані Любов’ю Паньків
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
